Давай назавжди...

Він так і не дізнався,що у нас буде дитина ...

Зранку Віра прокинулася від телефонного дзвінка. І це був Адам. Віра з полегшенням здихнула і взяла слухавку.
- Ало!
- Привіт , вибач, що вчора не брав, я був дуже стомлений і тому, зразу заснув.
- Привітик коханий, нічого, я дуже хвилювалася. Але добре, що з тобою все добре. Як твої справи? Ти поснідав?
- Та все добре! Так, давно.
- Коли додому?
- Незнаю, думаю швидко, але ще не знаю коли.
- Я вже дуже сильно хочу зустрітися. У мене для тебе є сюрприз, я думаю він тобі сподобається.
- Скоро зустрінемося, ти головне чекай мене. Я тебе дуже сильно люблю!
- І я тебе кохаю!
- Добре, люба, я вже побіжу , сьогодні похорон і я мушу йти. Ввечері ще наберу тебе! Цілую!
- Тримайся там. Папа! Я буду чекати, цьом !
Поговоривши з Адамом , дівчині чомусь стало легше, адже з ним все добре. Але щось її всерівно турбувало і про новину яку вона хотіла сказати, вона боялася говорити.
Після обіду вона зустрілася з подругою і вони пішли по магазинах, купляти одежу, для маленької Златусі, яка ще не народилася.
Ну звичайно настрій це Вірі дуже підняло, адже вона розуміла, що її це також скоро чекає. Вона з нетерпінням чекала повернення Адама, але здавалося ніби проходить вічність. 
Тепла осінь перетворюєвалася в пізню холодну, та дощову.
Адамовий від'їзд затримався на місяць , Віру це дуже бентежило, але вона з нетерпінням чекала, поки він приїде.
Ось і настав той день , коли хлопець нарешті мав прилетіти додому.
Стояла холодна , пізня осінь. Вітер сильно дмухав на дерева, з яких злітало різнобарвне, вогняне листя. Земля покривалася вже не зеленою літньою травичкою, а мокрим та в'ялим листям. 
В одному із високих будинків сиділа на підвіконні , гортала книгу та пила гаряче какао вона - дівчина, про яку мріяли, багато юнаків.
Думки її були наповнені коханням та почуттями до любимого хлопця. 
Вона вчитувалася в кожне слово і уявляла , як вона зі своїм коханим опиняється в книжці, замість головних героїв.
Ще мить і вона зустріне свого єдиного. Приготувала смачну вечерю і вдягнула шикарне плаття, поки мала можливість.
Адама довго не було, тому вирішила йому зателефонувати:
- Любий, ти де? В тебе все добре? Чому ти запізнюєшся?
- Віра, вибач, я не зможу сьогодні приїхати, я дуже стомлений. Добраніч!
Холодним голос сказав хлопець і вибив трубку.
Дівчину це дуже занепокоїло, адже це не перший раз він так з нею розмовляв. Останні два тижні , він таке собі часто дозволяв. Віра все спирала на те, що він просто нервує, адже він втратив друга.
Так і цього разу, Віра вирішила заспокоїти себе і вирішила просто повечеряти сама і лягати спати. 
"Можливо завтра буде краще"- такими словами заспокоювала себе дівчина вже вкотре.
Наступного дня Віра пішла влаштовуватися на роботу, вона дуже хотіла працювати в салоні. Їй це було не потрібно, адже їй скоро буде про кого турбуватися і довго вона не попрацює. І батьки мали багато грошей. Але Віра була з тих дівчат, які любили добиватися всього самі. Ну і звичайно її прийняли на роботу адміністратором. Вона буде дуже рада, тому вирішила подзвонити до хлопця і поділитися радісною новиною. Але хлопець чомусь не дуже зрадів, взагалі запитав чому вона телефонувала і домовився терміново про зустріч. Дівчина подумала , що він хоче сказати як він сильно сумував за нею весь цей час, але те що вона там почула її шокувало дуже сильно. Вони домовилися про зустріч в кафе куди і відправилася дівчина після співбесіди. Прийшовши туди, на неї вже чекав хлопець.
- Привіт , любий, вибач що, заставила чекати, просто я з далека їхала. Дівчина хотіла поцілувати його, але він чомусь відвернувся.
- Любий, нам потрібно серйозно поговорити у мене для тебе сюрприз.
- Ні, Віра, спочатку вислухай ти мене. І пострайся сприйняти це нормально і без істерик. 
- Ну добре... З тривогою слухала дівчина.
- За цей час поки я був у Америці, я зустрів людину. Дуже хорошу людину, вона мене кохає, цінує і завжди підтримує. І я її також. До тебе я вже охолов, тому не бачу сенсу продовжувати наші стосунки. Вибач! Нам потрібно розійтися.
- Що? Тобто покохав іншу? Як ти міг? Дівчина зі сльозами на очах промовила ці фрази і просто вийшла із преміщення , сіла у таксі і поїхала додому.
Вдома мама запитала її що сталося, чи це Адам її обідив ? Віра нічого не відповіла, лише крикнула. Що мені робити? У мене скоро буде дитина, а він про це не знає.
- Що? Ти вагітна? Здивовано запитала мама.
- Так, я вагітна. І завтра вже цієї дитини не буде! Дівчина позплакала і втекла у свою кімнату. Мама побігла за нею.
- Дівчинко мою, не плач. Він не вартий твоїх сліз. Як ти можеш таке говорити? Ти можеш вбити маленьке беззахисне дитинча? Віра, я не можу повірити. Це точно моя донька?
- Я не хочу цього, але він не залишає мені вибору.
- Віра, вибір завжди є. Дитина нівчому не виновата. В тебе є батько і я. І ми допоможемо тобі виховати твою дитину. Нашу онучку або онука. Я така щаслива чути таку новину. Я не позволю тобі таке робити. Ходімо, я заварю тобі зеленого чаю, і перестань плакати, це може зашкодити малюку.
Віра просто не мала слів. Адже вона думала, що мама з татом будуть сваритися і самі заставлять йти на аборт. А мама навпаки вмовила лишити дитину.
- Ти права мамо, я не можу цього зробити і дитина дійсно нівчому не виновата. Я не можу забрати у неї життя, але я хочу подарувати їй його. Мамо, я її вже люблю. І не вб'ю ніколи. Я люблю тебе матусю! Спасибі тобі за підтримку. 
Віра обняла маму і вони пішли пити чай. Ввечері прийшла батько з робити і вони його порадували. Батько був дуже щасливим, адже він скоро стане дідусем.
Віра була дуже щасливою що так сталося, адже тепер у неї є підтримка і люди на яких вона може покластися, що дуже їй зараз потрібно.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше