Давай назавжди...

Ось і настав той день. День, коли Агата нарешті забудеться про свою хворобу і вони знову всі будуть щасливі. Думала собі дівчина. 
Дівчина вже лежала у палаті після операції і не могла зрозуміти чому прийшли всі: і мама, і Віра, і діти. Не прийшов лише її коханий чоловік. Вона телефонувала йому дуже багато разів, але він не відповідав. 
- Віро, ти не знаєш чому Арсен не прийшов, у нього щось сталося?
- Я не знаю Агато, ми ще вчора ранком з ним бачилися і все. 
- Мамо, а ти не бачила?
- Ні, донечко, може на роботі затримується?
- Можливо, сподіваюся , що це тільки так.
Пройшов один день, другий, третій. А там і тиждень, місяць... Арсена все не було і не було.
Агата не знаходила собі місця, плакала і не могла зрозуміти де її чоловік. Діти все запитували "де тато?". А дівчина відповідала, що він поїхав і скоро повернеться. Вперше за довгий час, Агата вирішила зателефонувати до Адама у Америку і запитати чи не знає він де його брат.
Ну звичайно, Адам знав, що сталося і сказав, що у нього для неї є лист від Арсена. І сповістив , що завтра прилітає додому і віддасть їй.
Агата не знаходила собі місця і з нетерпінням чекала на лист. Вона ще не знала , що на неї чекає в тому листі.
Наступного ранку, Адам прийшов і приніс листа в якому було написано маленькими літерами його нерозбірливим почерком : " Привіт, люба! Цей лист я написав тобі , ще тоді коли був живим. Я хочу щоб ти була щасливою, тому я подарував тобі друге життя. Це все що я міг для тебе зробити. Сподіваюся що ти ,і наші дітки будуть щасливими. Я не помер - завжди буду жити в твоєму сердечку, а світ ти бачитимеш моїми очима. Я буду вашим Ангелом Охоронцем і завжди оберігатиму вас. Дуже сильно люблю тебе і наших дітей. І заради вас був готовий на все. Цінуйте один одного та любіть! А я завжди буду поруч. Ну все, тепер єдине, що я можу зробити для тебе це написати люблю. І більше ніколи не доторкнуся до тебе, та до твої уст. Будь щасливою!❤️"
Читаєчи лист, Агата почала розуміти, що донором для неї став Арсен. Вона почала плакати і кричати. А згодом їй стало погано і Адам викликав швидку. Довести в лікарню дівчину не встигли, у неї стало серце...
Адам зразу зателефонував до Віри і дівчина примчалася. Вона не могла повірити , що її подруги більше не було.
Сидючи з Адамом теплими вечорами вона завжди говорила про Агату. Завжди згадувала школу, коледж, те як вони гуляли разом і взагалі все на світі.
- Ти знаєш, а вона мені була як сестра, про яку я мріяла все життя. Вона мене підтримувала, давала поради, завжди була поруч, коли мені було погано. Чому небо забрало у мене самих потрібних людей ?
- Віро, це життя і ніхто не знає, що на нас чекає завтра. Обіймаючи дівчину промовив Адам.
Тепер вони були найкращими друзями. Дівчина навіть не підозрювала , що Адама все ще любить її.
Ростик і Златуся жили з бабусею,завжди запитували де їхня мама з татом?
Віра завжди забирала дітей до себе на вихідні і одного разу , маленький Ростик запитав у неї: Віра, а мама з татом нас більше не люблять?
- Ростику, з чого ти таке вирішив ?
- Вони залишили нас і не дзвонять навіть до нас.
- Просто розумієш, батьки там, де не має інтернету і телефонів.
- Ого, а де вони.
- Бачиш ось тих дві сяючі зірки на небі?
Там твої мама і тато. Показуючи на вечірнє небо, зі слізьми на очах говорила Віра.
- А їм там добре?
- Незнаю, думаю що так. Вони тепер завжди будуть вас із Златусею оберігати.
- Вони більше ніколи не повернуться?
- Ні! Мама сказала , що якщо ви будете чемні, то обов'язково колись із ними зустрінетися.
- Ура, ми будемо дуже чемними. І навіть будемо слухати бабусю і тебе , і дядька Адама.
- Ви ж мої золоті, ходімо вже додому, повечеряємо і будемо лягати спатки.
Ось за такими історіями пройшло дитинство Златусі і Ростика. Віра старалася їм замінити батьків. Старалася щоб у них все було, завжди водила їх у садочок разом із Лолою.
Адам також допомагав, брав їх на прогулянки , допомагав Вірі з дітьми.
Одного разу хлопець закликав дівчину на прогулянку де і мав зробити серйозний крок на зустріч їхньому щастю.
Вони зустрілися на їхньому місці біля озера . Дівчина трималася за поруччя в дивилася у даль.
- Віро, нас потрібно серйозно поговорити.
- Ні, Адам, дозволь я почну цю розмову.
Я втратила самих близьких мені людей. Спочатку бабуся, потім мама, не вдовзі батько, а тепер подругу, яка була мені , як сестра. Ще однієї втрати я не переживу. Я не хочу, щоб моя дитина залишилася сиротою. Я хочу щоб у неї була повноцінна сім'я. А оскільки я пообіцяла Агаті, що подбаю про її дітей, то і братик, і сестричка. 
Тому, я прошу тебе, Адам, давай забудемо про все що було і просто будемо разом виховувати моїх дітей.
- Ні, не твоїх, а наших... Вибач мене за все. Я всі ці роки тебе кохав. З першого погляду, я зрозумів, що ти та дівчина, яку я буду кохати все своє життя. І навіть коли у мене була інша, я просто шукав заміну тобі. Але такої як ти, ніколи не знайти. Вибач мене, прошу. Я готовий заради тебе на все. Давай будемо разом?
- Давай назавжди...
Хлопець поклав свою руку на Вірину обіймаючи її за плече, і вони залишилися дивитися на нічні зорі під відкритим небом, домовившись, що більше ніколи один одного не покинуть...