Давай одружимось

5.

Будинок сімейства Калиновських - це чергова гордість мого татка. У нього він вклав не лише душу та серце, але й купу грошей. Мені ніколи не подобалося тут жити, адже кам'яні стіни не викликали симпатії, як і територія шалених розмірів. Три поверхи темного і холодного замку, який завжди мене лякав. Поки була жива мама, я не боялася, адже вона часто спала у моїй кімнаті, захищаючи від монстрів. А коли її не стало, я зрозуміла, що жити тут не зможу. Добре, що татко правильно мене зрозумів і подарував квартиру. Це тоді я думала, що робить він це по доброті душевній, але, як скоро стало зрозуміло, він просто спекався мене, щоб закрутити черговий роман з дівчиною на кілька років старшою за мене. 

Залишаю салон автомобіля і не наважуюся зробити наступний крок. Знаю, що батько розлючений зараз, але він сам розпочав цю гру, отже, має прийняти те, що я зробила. 

У будинку тихо і холодно. Ехо розноситься довгими коридорами, поки клацаю підборами по підлозі. Знаю, що батько більшість часу проводить у кабінеті й одразу прямую туди. Тільки от дійти не виходить, тому що мені назустріч виходить Єва - молода дружина мого татуся. 

- Швидко ти, - вона прискіпливо оглядає мою сукню і криво посміхається. - Я, звісно, знала, що ти відбита на всю голову, але додуматись до такого…

- Схоже, це у нас з тобою спільне, - відповідаю впевнено, розглядаючи чергову шалено дорогу підвіску у неї на шиї. Здається, татко продовжує викидати на свою дружину великі гроші. - Відбитість на голову. 

- Ти… - Єва змінюється на обличчі й готова кинутись на мене з кулаками, але її зупиняє голос Валентини, хатньої робітниці в домі батька. 

- Юленько! Ти така гарна! - вона з'являється поруч з Євою і зацікавлено мене розглядає. Валентині більше п'ятдесяти і скільки себе пам'ятаю, вона працювала у цьому будинку. Можна сказати, що вона була і є моєю другою мамою, і єдиною людиною, яка завжди підтримає. А ще до неї дослухається батько у деяких питаннях. Не знаю, як їй це вдається, але факт залишається фактом. Зате Єву це неабияк дратує. Валентину вона ненавидить так само сильно, як і мене. 

- Дякую! - міцно обіймаю жінку - і стає трішки спокійніше. На щастя, Єва нас залишає, гордо піднявши підборіддя, і стає взагалі добре. - Тато у себе? На мене чекає розбір польотів.

- Виходить, ти дійсно вийшла заміж, - хмикає Валентина абсолютно не здивовано. - А я то думала, що твій батько збожеволів, коли кричав про це на весь дім. Думаєш, правильно зробила?

- От зараз і дізнаємося, - хмикаю і погляд чіпляється за обручку. Дивно, що я так швидко звикла до неї. Тепер ще треба звикнути до того, що доведеться жити під одним дахом з Коршуном. 

- Я буду тримати за тебе кулачки, люба! - тепло усміхається Валя. - До речі, чоловік хоч гарний, чи першого-ліпшого на вулиці підібрала? 

- Ображаєш! - сміюсь на такі її слова. Хоча якщо згадати, я була готова і до другого варіанту. - Завтра познайомлю! 

Валя обіймає мене міцно і начебто таким чином намагається передати трохи своєї впевненості. Залишаю її у коридорі, а сама таки йду до кабінету батька. На кілька секунд завмираю перед входом, щоб зібратися, і лише після цього тягну на себе важезні дерев'яні двері. 

- Могла хоча б цю сукню з себе зняти! - батько оглядає мене невдоволеним поглядом, від якого колись у мене був мороз шкірою. Зараз же відчуваю тільки легке роздратування. 

- Сам написав, щоб терміново приїхала. А у мене, взагалі-то, святкування власного весілля, - сідаю за стіл навпроти нього й розглядаю батька прямим поглядом. Раніше він був для мене авторитетом. Я любила його і трохи боялася. Дисципліну він любив і завжди виховував мене суворо. Та коли померла мама і в нашому домі з'явилася Єва, я дуже сильно у ньому розчарувалася. Єдине, що хоч якось тягнуло мене сюди - це фонд, яким колись керувала мама, а тепер ним займається батько. 

- Ти хоча б знаєш, за кого заміж вийшла? - грізно випалює батько. - Коршун - відомий юрист, у якого компанії по всій країні! Він без копійки мене залишить, якщо ви надумаєте розлучитися!

- Отже, нам доведеться жити в мирі та злагоді, - мило усміхаюся на випади батька. Говорити йому про контракт не збираюся. Дивно, але Коршуну не потрібні гроші мого батька. І поки що для мене залишається загадкою, для чого взагалі йому це весілля. - Ти сам заявив, що я маю вийти заміж і подорослішати, щоб керувати фондом. От я і виконала твоє бажання!

- Я хотів, щоб ти вийшла за Вадима! - гиркає батько. - Цей хлопець у захваті від тебе. А його батько - мій діловий партнер! 

- А нічого, що я його не кохаю? - відчуваю, що починаю злитися і міцно стискаю у руках тканину сукні. Добре, що під столом батькові цього не видно. 

- А Коршуна кохаєш? - фиркає батько. - Де ти взагалі його знайшла?! Чи це він тебе знайшов?

- Та яка взагалі різниця? - також переходжу на крик. - Ти обіцяв віддати мені фонд, якщо вийду заміж! Я зробила, як ти хотів! 

- То все через фонд? - батько так сильно стискає у руках олівець, що він розламується на дві частини від сили, з якою він це робить. - Ти зробила таку дурість тільки тому, що хочеш отримати фонд?!

- Ти сам знаєш, як мені важливо отримати його! - голос тремтить, коли пригадую, для чого все це зробила. Воно того варте і ніяк інакше! 

- Знаю… - батько підводиться на ноги - і рішучість у його погляді мене лякає. - Саме тому хочу, щоб ти нарешті подорослішала і робила правильні вчинки. Фонд буде твоїм тільки у тому випадку, якщо ти доведеш мені щирість своїх почуттів до Коршуна. Якщо ж я дізнаюся, що все це було навмисне і скоро ви розлучитесь, фонд перейде Єві. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше