Давай одружимось

11.

Коли прокидаюся, Макса у квартирі вже немає. Спочатку приймаю душ, а тоді прямую на кухню на пошуки сніданку. На холодильнику мене чекає записка від Коршуна, змістовна така:

"Я на роботу. Не забувай про вечерю. Повернусь раніше й все поясню."

Зминаю клаптик паперу в руках і викидаю у відро для сміття. Поки готується кава, складаю плани на день. Треба з'їздити на свою квартиру й забрати ще частину речей, а потім можна зустрітися з Нікою. Їй точно буде цікаво дізнатися, як проходить моє подружнє життя. 

Власна квартира здається мені холодною і чужою. Наче не була тут цілу вічність, хоча минув всього один день. Підливши квіти, забираю ще дві сумки й знову зачиняю двері. В автомобілі дістаю телефон, щоб набрати номер Ніки, але не встигаю, тому що на екрані з'являється незнайомий номер. Щось відповідати не сильно хочеться, але розумію, що треба, тому здіймаю слухавку.

- Алло! - постукую пальцями по керму, очікуючи на відповідь. 

- Доброго дня, Юле! Мене звати Ілона, я дружина Влада. Ви познайомились учора, - приємний жіночий голос миттєво розставляє все по своїх місцях. - Пробач, що телефоную сама, хоча ми ще не познайомились. Просто захотілось особисто запросити тебе і Максима до нас у гості. Я знаю, що ви домовлялися про зустріч у ресторані, але мені здалося, що в домашній атмосфері нам усім буде комфортніше. 

- Чудова ідея! - розумію, що в ресторані було б простіше, адже там багато людей і можна експериментувати, а вдома, де будемо суто ми, значно важче вдавати кохання-зітхання. - Ми з Максом будемо!

- От і чудово! - радісно заявляє жінка і мені здається, що її голос звучить абсолютно щиро. - Вже дочекатись не можу нашої зустрічі!

Завершую дзвінок і повертаю телефон у сумку. Здається, зустріч з Нікою доведеться відкласти. Мама завжди вчила мене, що в гості треба ходити з гостинцями, от і цього разу я вирішила дотримуватись її порад. 

Дорогою до квартири Коршуна заїжджаю у супермаркет і купую все необхідне для випічки. Коли ж викладаю усе це на барну стійку кухні Макса, розумію, що важко мені доведеться. Цього чоловіка, помішаного на чистоті й ідеальності, чекає ступор, коли побачить, на що я перетворила його кухню. 

Так і сталося! Макс розізлився, хоча я робила все це тільки для того, щоб сподобатись його родичам. Його слова про прибирання були сказані таким тоном, наче я небажаний гість у його домі. 

Коли ж він відправився у душ, я завершила випікання рогаликів і взялася наводити чистоту. Чесно кажучи, втомилася як собака, поки довела до ідеальності кожну деталь інтер'єру. Максу про це, звісно, не скажу! Мене дратує, коли він такий, тому їхати до його родичів хочеться все менше й менше. 

Спаковую рогалики у пакет, а декілька залишаю на тарілці. Хочеться вірити, що Макс спробує хоча б один. Але трохи знаючи його жахливий характер, навряд чи це станеться. Такі чоловіки, як він, тільки в ресторанах і харчуються. 

Прийнявши душ, одягаю чорні штани й білу блузку. Волосся збираю у хвіст і роблю легкий макіяж. На ноги туфлі - і все начебто готово. Макс також не став одягати звичний костюм, а вибрав для вечері світлі джинси й білу футболку. У звичайному одязі він зовсім не був схожим на похмурого юриста. Шкода лише, що одяг не міг змінити його жахливий характер на кращий. 

- Сідай, треба поговорити! - Коршун явно не в гуморі. Сидить в кріслі, закинувши нога на ногу, і розглядає мене так, наче я зробила щось. 

Мовчки сідаю на диван навпроти чоловіка і чекаю його наступних слів. Взагалі-то, я все ще ображена на нього і не збираюся так просто здаватися. 

- Влад - рідний брат мого батька. Вони удвох заснували компанію, якою я зараз керую. Ілона - його дружина, вони разом двадцять п'ять років, - продовжує говорити Макс. - У них є син Марат, йому двадцять чотири. Одразу попереджаю, що він може додати нам проблем. 

- У тебе з ним погані відносини? - питаю прямо.

- Чому так думаєш? - дивується чоловік.

- Коли говориш про нього, хмуришся і злишся, - так, я дійсно це помітила. 

- Можу сказати, що не надто хороші, - сухо відповідає Коршун. - Здається, все, що тобі варто знати.

- А де твої батьки? Чому ти не знайомиш мене з ними? - запитую швидко. Мені дійсно дуже цікаво почути відповідь на це запитання. 

- Тому що це неможливо, - холодно відповідає Макс. - Вони померли, коли я був підлітком. Саме Влад займався моїм вихованням.

- Пробач, - почути таке я точно не сподівалася. Виходить, Макс сирота? Принаймні тепер зрозуміло, чому у нього такий жахливий характер. Через нестачу батьківської любові. 

- Час виходити. Влад ненавидить непунктуальних людей, - Коршун підводиться на ноги і мені доводиться робити те ж саме. Не хочу говорити йому, що я дуже непунктуальна, а то Макс і так розчарований в мені далі нікуди. 

Дорогою у гості до родини Коршунів ми зупиняємося  біля квіткового магазину, і Макс сам йде всередину, щоб купити Ілоні квіти. Повертається за кілька хвилин з гарним букетом рожевих троянд. Здається мені, цю жінку він любить і поважає. Вже скоро я зможу підтвердити або спростувати власні припущення. 

Будинок Влада знаходиться у котеджному містечко за двадцять кілометрах від міста. Він здається мені справжнім домом, таким, яким і мають бути нормальні будинки. Не те, що у мого татка - величезне незрозуміло що. Один пафос і більше нічого. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше