5.

- Що ти тут робиш? - я дійсно намагаюся триматися на відстані від Коршуна та вдавати, що ми не знайомі, але він, наче навмисне, взяв собі за мету довести мене до божевілля. 

Спочатку пішов за нами до загонів, обрав коня, якого я приглянула для себе і, поки я відійшла, щоб попити води, й туди пішов за мною. 

- Можу спитати тебе те ж саме, - стримано відповідає, сховавши руки у кишені джинсів. - Я приїхав сюди, щоб відпочити і точно не очікував побачити тебе, та ще й у компанії цього… 

- Якщо вже ми обоє тут, то давай просто тримати дистанцію, - на "цього" вирішую не зважати. Знаю, що Коршуну не подобається Ігор. Але це тільки його проблеми. 

- Давай! - погоджується доволі швидко, і це при тому, що сам за мною прийшов. 

Коли повертаюся до Ігоря, на нас вже чекають коні. Коли сідаю верхи на білого жеребця, відчуваю, як злість відступає і хочеться якнайшвидше пуститися вскач. Напевно, мені варто подякувати йому за такий подарунок. Верхова їзда - це чудове заспокійливе. 

Ми їдемо лісовою дорогою, і я з радістю відмічаю, що Коршуна ніде не видно. Коли ж виходимо на галявину, бачу розстелений плед, а на ньому - кошик з фруктами. Одразу розумію, що це ще один подарунок від Ігоря. Доволі приємний подарунок, як не крути.

- Думаю, нам варто перепочити, - чоловік першим спускається на землю і прив'язує коня до дерева. Тоді допомагає це зробити й мені. 

- Дякую за день, сповнений сюрпризів. Я у захваті, - кажу абсолютно щиро, сідаючи на плед. 

- Мушу зізнатись, до останнього хвилювався, чи тобі сподобається, - хмикає Ігор. - Здається, не прогадав. Тільки…

- Тільки що? - цікавлюся.

- Я не думав, що тут буде Коршун, - бурчить чоловік. - Навіть подумати не міг, що з усіх можливих місць він з'явиться саме тут. 

- Просто не зважай на нього, - намагаюся підтримати Ігоря, а ще показати, що між мною і Максом нічого немає. - Ми домовилися не псувати одне одному життя.

- Це добре, - після моїх слів Ігор знову повертає свою веселість, і напруга спадає. 

Мені подобається розмовляти з ним на нейтральні теми і просто ділитися своїми думками. Ми деякий час просто сидимо на пледі, їмо фрукти і насолоджуємося теплим сонцем. Коли ж настав час їхати назад, Ігор допомагає мені сісти на коня, а тоді робить те ж саме. 

Я не знаю, чому так відбувається, але якоїсь миті мій кінь наче божеволіє. Він починає швидко бігти, і я не можу його зупинити. Паніка накриває миттєво і стає до божевілля страшно. Нічого подібного ніколи не було, і єдине, що мені залишається, - це сильно схопитися за ремінь, щоб не випасти з сідла. 

Все відбувається настільки швидко, що я навіть не розумію, коли закінчується. Просто в якийсь момент кінь зупиняється, і я бачу Коршуна, котрий не зрозуміло як опинився поруч. Це він зупинив його і зробив це доволі вправно. 

- Ти як? - питає надто серйозно, прискіпливо мене розглядаючи. 

- Нор…мально, - голос тремтить і видає мій страх. 

Макс лише хмикає і допомагає мені злізти з коня. Опинившись на землі, почуваюсь набагато краще. Оглядаюся в пошуку Ігоря, але розумію, що він залишився десь позаду.

- Дякую тобі! - кажу абсолютно щиро, поки йдемо пішки до ферми. Коршун веде обох коней і, здається, нікуди не поспішає. 

- Добре, що я був поруч, - хмуро відповідає. - Ти могла добряче постраждати. 

- Я не знаю, що з ним сталося. Раніше такого не було, - відповідаю. 

- А дружок твій де? Чому не допоміг? - невдоволено питає Коршун, а мене його запитання добряче дратує.

- Не варто ображати Ігоря! Він хороший, на відміну від декого! - ну ось, ми знову сваримось, хоча зовсім недавно я дякувала йому за порятунок. 

- Взагалі-то, я тебе врятував! - гиркає Макс.

- А я тебе хіба просила? - так само голосно відповідаю. 

Ми зупиняємося на виході з лісу і практично вбиваємо одне одного поглядами. І хоча я вдячна Коршуну за порятунок, він все одно дратує мене до божевілля. 

Наш зоровий бій перебиває працівник ферми. Він наближається, і поки Макс передає йому коней, я прямую до автомобіля. Хочеться вірити, що скоро Ігор також буде тут і ми зможемо поїхати. 

На щастя, він з'являється через кілька хвилин й одразу біжить до мене. Видно, що Ігор стурбований і, поки він розглядає мене, я слідкую за Коршуном, котрий хмуро слідкує за мною. Божевільне замкнуте коло просто! 

- Ми можемо поїхати звідси? - не хочу ображати Ігоря, але на сьогодні з мене досить сюрпризів. 

- Так, звісно! - він погоджується одразу, навіть двері для мене відчиняє. 

Їдемо мовчки і я вдячна Ігорю за те, що не починає розмову. Після перепалки з Коршуном сил практично не залишилося. Хочеться додому і в теплий душ. 

- Все закінчилося не так, як я планував, - говорить Ігор, коли автомобіль зупиняється біля мого під'їзду.

- А як ти планував? - цікавлюся радше з ввічливості, аніж з цікавості. 

- Хотів на вечерю тебе запросити, - хмикає невесело. - Можливо, іншим разом.