8.

- І так… - поки лікарка розглядає щось на екрані та мовчить, я практично не дихаю. Коршун, своєю чергою, стежить за кожним її рухом і здається абсолютно зібраним. Здається, йому важливо, що там з нашою дитиною. Це приємно, але не настільки, щоб я дивилася на нього так, як раніше. 

- Все гаразд? - здається, Макс не вирізняється витримкою. Він заледве сидить на стільці, і складається враження, що стримується з останніх сил. 

- Не хвилюйтесь так, татку. Все чудово з вашими дітками, - спокійно відповідає жінка, а я не одразу розумію, про яких дітей вона говорить.

- Якими дітками? - питає Макс. - Там всього один… 

- Їх двоє, - перебиває його лікарка. - Ось, дивіться.

Коршун навіть на ноги підводиться, коли вона показує йому на екрані дві маленькі цяточки. Він розглядає їх прискіпливо, наче не до кінця вірить, що там його діти. Я ж відчуваю, як ось-ось розплачуся. Не встигла звикнути, що стану мамою однієї крихітки, як дізналася, що їх там двоє! 

Поки жінка розповідає про все, що чекає на мене далі і як зміниться життя, Макс уважно слухає. Не можу зрозуміти навіщо йому це, як і те, чому він досі тут. 

Переконавшись, що малюкам нічого не загрожує, я знову сідаю у візок і чекаю, коли медсестра відвезе мене у палату. Тільки от робить це не дівчина, котра привезла мене сюди, а сам Коршун.

- Не варто! - хмуро заявляю, коли він починає котити візок. 

- Нам треба поговорити, - заявляє стримано, але я відчуваю, наскільки сильно він напружений. 

Не хочу з'ясовувати відносини в коридорі, тому чекаю, коли опинюсь в палаті. Ніки немає, і, можливо, це на краще. Поговорити з Коршуном дійсно треба. 

- Допомогти? - питає, коли я самостійно сідаю на ліжко. Він відставляє візок до дверей, а сам сідає у крісло поруч зі мною. - Юле, нам треба серйозно поговорити.

- Нам нема про що говорити, - кажу твердо. 

- Помиляєшся, - видно, що Коршун стримується, але мені якось байдуже на його почуття. - Нам є про що говорити. Ти вагітна. І це все змінює. 

- Що саме? - відчуваю, що починаю закипати. - Ти знову будеш вдавати, що ми щасливі разом? Що цього разу буде на кону? Компанію ти вже отримав! 

- Щастя наших дітей! - Макс підводиться на ноги й різко нахиляється наді мною. Його близькість вибиває з мене весь дух, але показувати йому це я точно не буду. - У них має бути сім'я!

- У них буде сім'я, - кажу твердо. - Я ніколи не буду забороняти тобі бачити їх. 

- Я не про це, - Коршун прискіпливо розглядає моє обличчя і начебто намагається щось там розгледіти. - Ніякого розлучення не буде! Ти - моя дружина і матір наших дітей! 

- Гей! - а це вже явний перебір. Радіти з цього приводу не поспішаю, тому що знаю: Макс робить це заради себе. Не хоче втрачати дітей, а я маю слухати його настанови. Не буде цього! 

Здається, емоції зашкалюють, а тупий біль стукає у скроні. Миттєво кривлюсь - і це не приховується від Коршуна.

- Що таке? - питає занепокоєно. 

- Від тебе розболілася голова, - кажу тихо. Сваритися якось різко розхотілося. Знаю, що Макс не відступить, але здаватись не буду. Ми продовжимо цей спір, але не сьогодні.  

- Тоді відпочивай, - Коршун відступає і зупиняється посередині палати. - Завтра я тебе заберу. Будеш знову жити у мене. 

Стримати фиркання не вдається. Здається, Макс не розуміє, що обрав не ту тактику. Так він тільки відштовхує мене від себе. 

На щастя, він таки йде і залишає мене одну. Лягаю на подушку й обережно торкаюся долонею плоского живота. Поки навколо нікого немає, я можу остаточно прийняти той факт, що тут живе два маленькі клубочки щастя. І байдуже, що там говорить Макс. Я ніколи не повторю ту ж саму помилку! Ніколи не повірю Коршуну, і байдуже, що він там собі надумав. У наших дітей будуть і мама, і тато, але окремо одне від одного.

Ніка повертається через деякий час із двома чашками. Мені взяла чай, а собі каву. Ну що ж, тепер хоча б зрозуміло, чому мене нудило від аромату кави. Більше ризикувати не буду.

Не в силі тримати все в собі, розповідаю подрузі про розмову з Коршуном і про те, що чекаю на двійню. Звісно ж, вона має що на все це сказати. 

- А я говорила, що Максик швидко змінить тактику. Хай там як, він чоловік серйозний. Дітей своїх не кине, - ділиться думками Ніка. - Тільки от він не врахував одного - тепер тобі від нього нічого не потрібно. Ох і непросто буде Коршуну повернути твою довіру.

- Він не збирається цього робити, - виправляю подругу. - Він просто хоче, щоб я знову стала його дружиною, наче нічого й не було. Про довіру тут не йдеться. Макс не кохає мене, а бути разом тільки заради дітей - неправильно. 

- А ти впевнена, що не кохає? - хмикає Ніка. - У нього такий погляд сьогодні був. Знаєш, чоловік, який нічого не відчуває, так на жінку не дивиться. 

- Досить про нього! - обриваю цю розмову.  - Давай краще про них поговоримо, - кладу руку на живіт - й усмішка осяює обличчя.

- Давай! - Ніка сідає на край ліжка й весело усміхається. - Бачу, ти вже прийняла той факт, що народиться двоє малюків. 

- Прийняла, - кажу спокійно. - Дивно, але вийшло це доволі просто.