Частина 10: Вихір почуттів

1
Я не могла нормально спати через цей телефонний дзвінок. Здавлося, що час линув так швидко, а голову переповнювали думки, які не давали мозку й секунди на відпочинок. Я цілу ніч не зімкнула ока! Просто не могла заснути! Варто було мені закрити очі як відразу випливали ці, негідні мого розуму, спогади. Невже реально Алекс і є тим хлопчиком, якого виховувала бабуся? А може це був хитрий план його сімейства відразу? Оскільки його мама точно впізнала будинок своїх колишніх парнерів. Ця жінка точно б не стала впускати такий момент. Й хоча я впевнена, що зараз вона не нуждається в грошах та багатих інвесторах є пристижним лікарем, але все рівно, в цьому має бути якийсь замисел. Це не може бути простим збігом долі чи обставин в які ми потрапили з Алексом… 
Наступного дня, я не пішла на пари… Просто не змогла підняти з ліжка свою переповнену думками голову. Плюс – на мені негативно відобразився недосип. Піднятися було важко!! Але добре те, що мене ніхто й не змушував йти на заняття, ніби про мене всі забули… Воно було й на краще, бо в мене були точні признаки депресії… Але чого добивалася Анна? Аж ніяк не правди чи справедливості… Вона точно хотіла аби після цієї інформації ми з Алексом розійшлися і саме в цей момент мені це здавалося не такою вже й поганою ідеєю… Але перш ніж я мала поставити крапку на наших відносинах я повинна була вияснити правдивість нашої зустрічі… І тому я пішла до його матері…
Сама думка про те, що я буду говорити з цією жінкою, наганяла на мене гнітючий холод… Але в середині себе я надіялась на те, що вона не стане мені брехати, або хоча б скаже те, що я хотіла б почути…
Я пішла до неї в клініку, записавшись перед цим на прийом… Хоча половий контакт я мала лише один раз (точніше з одним партнером), ніяк не вплинуло б на моє рішення. До речі це був не Алекс (якщо це цікаво). Звісно, я мала власного лікаря-гінеколога, що знає мене краще ніж я сама, але мені був необхідний цей час і тільки в кабінеті я могла провести його з нею наодинці…
2
-  Не очікувала тебе тут зустріти!! – схоже так ця жінка до мене привіталася.
-  І я рада вас бачити, Ларисо Степанівно! – посміхнулася я їй ледь видавивши з себе усмішку, проте вона її все одно не помітила, бо писала щось собі в журналі. 
Витримавши кілька хвилинну паузу вона нарешті до мене заговорила.
-  З чим ти до мене прийшла?
-  Та от є підозри, що я вагітна. Тому прийшла до вас з такою гарною новиною.. – хотіла б я так сказати, але цей діалог був лише в мене в голові доки вона щось активно записувала в журнал.
На справді ж закінчивши писати, вона як звичайний лікар просто сказала:
-  Я Вас слухаю…
Я їй вивалила проблеми про місячні та іншу всіляку інформацію із порушенням циклу, але головне питання в мене назріло в голові лише з часом. Я вирішила його задати вже після огляду і тому після тридцяти хвилин консультації я нарешті осмілилася і запитала:
-  А чому ви не взяли прізвище чоловіка? На скільки мені відомо його прізвище Коломиєць, а Ваше – Проценко? – було видно, що вона застигла, але це було лише секундною реакцією. 
-  Як на мене це особисте і моїх пацієнтів обходити не повинно… - вона ліниво посміхнулась, але в її посмішці читалася стривоженість.
-  Так! Я це прекрасно розумію.. Але ж ми з вами не такі вже й чужі люди.. – продовжувала я. – Просто коли ми з Алексом одружимося, мені потрібно знати чіє прізвище я собі буду брати. Бо він зараз носить ваше, але ж по закону я маю взяти прізвище батька мого чоловіка. Чи це загалом не важливо?
Відверто кажучи я вже думала, що ця жінка почне мене бити. В неї так тряслися руки, що мені вже було не до жартів.
-  Я думаю, що на цьому ми закінчимо! – вона мене відверто хотіла виганяти, хоча я була останнім її клієнтом на сьогодні.
-  А я гадаю, що ні! В мене ще є кілька питань до вас! – я говорила серйозно. Реально, серйозно як ніколи.. – Ларисо, ви прекрасно знаєте хто я. – я встала і почала підходити до неї. – І не потрібно мені відмовляти, бо ми обі знаємо, що не має сенсу.. Бо ще з першої нашої зустрічі вам стало зрозуміло чія я дитина. Хіба не так?

Вона мене боялася. Це було видно в тому як ця жінка відводила погляд, тоді ж коли я дивилася прямо їй в душу… Вона хотіла збрехати, але не змогла.
-  Годі! – крикнула вона. – Так! Я знаю! Я все це знаю! Але ж тебе не це цікавить, правда? Тебе цікавить чи знає це Алекс!
-  Мені достатньо лише вашого погляду, аби дізнатися відповідь. Тому навіть не думайте, мені збрехати!!!
-  Він не знає!! – вона опустила погляд, а це означало, що вона брехала. Опустила очі до низу, бо їй стало соромно за те, що її викрили. За те, що викрили брехню, яка тягнулася не один місяць, а може й не один рік. 
Я не стала влаштовувати скандалів чи продувжувати мучити цю жінку питаннями, на які вона не хотіла відповідати. Бо мені було достатньо її погляду , оскільки очі іноді можуть сказати більше ніж самі слова…
-  Просто знаєте, цікаво виходить! Що саме після тієї нашої зустрічі в лікарні, коли ви мене підвезли до дому, Алекс мав прізвище свого батька. А вже потім вияснилося, що він його змінив.. Чи не здається вам це підозрілим?
-  Як…? – вона була трішки, ні брешу не трішки, ця жінка була дуже шокована сказаним.
-  Як я це дізналася? Невже ви думаєте, що в моєму оточенні немає знайомих, що працюють в паспортному контролі? Я вам навіть більше скажу, я особисто знайома із начальником центрального відділення, що має управління над всіма паспортними данними! Так би мовити Паспортний Король!!! І тепер ви мені хочете довести те, що Алекс не знав хто я така?
-  А чому ти це мені говориш? Чому не обсудиш це з Алексом? – ніби прорізався голос в жінки. Чесно я думала, що в мене зараз почнеться істерика. Її відмазки звучали настільки тупо, що я відчувала себе Джокером, що істерично сміявся від тупості оточуючих. 
-   А все це тому, що варто копати з початку. І вам поясню, якщо ви реально не розумієте. Хоча це план і був побудований вами з вашим любим чоловіком..
Жінку точно трясло, але я не збиралася зупинятися. Я була налаштована викрити їхню махінацію, яка точно провалилася.
-  Із самого початку вам не було відомо про статеву приналежність дитина, що народилася в сім’ї Довгушів, але ви хотіли бути частиною цієї сім’ї, оскільки до цього ви були постійно разом. Саме до тої ситуації, після якої вам краще було б не з’являтися в їхньому житті. Та коли ви дізналися про успіх їхньої фірми ви вирішили, що там керує всім хлопчина, бо всі працівники почали розпускати слухи, про красеня блондина, що активно відвідує працівників. І саме тоді ви внушили донечці, що вона має вийти заміж за О. Довгуша, але не врахували одного моменту, що це не Олександр, а Олександра, тобто дівчина… Не врахували те, що фірмою заправляє дівчисько і весь цей масштаб акцій належить за документами їй, хоча вона ще не повнолітня… Все обміркувавши, ви дійшли висновку підіслати свого синочка аби той, так би мовити, підбив клини до доньки раніше вашого компаньйона і таким чином ви були б знову частиною цієї фірми. Але залишався один мінус у вашому плані і ним було прізвище Алекса, яке він успадкував від батька. Саме Коломиєць міг би відправити в смітник справу всього вашого життя і тому ви звернулись до певних знайомих, аби прізвище вашого сина змінили на ваше… І це був кінець вашого плану і він був ідеальним… Знайомство з батьком не привело б ні дочого хорошого, тому він сидить за кордоном безвилазно.. І це вам на руку!!! Проте з’явилася одна перешкода на шляху до щастя в обличчі колишньої Алекса, котра знає про нього майже все, бо зустрічалася із ним не один рік.. І вона то вже точно знала про його батька і його прізвище, бо що? Бо це все прекрасно знав і Алекс, який під випивкою, більш за все, їй розповідав тиради про своє життя і життя свої близьких… Тому ваш план провалився і ви не станете частиною моєї фірми!!!