Глава 7

На наступний день я вирішила повернутися до бібліотеки. Учора на полях деяких із книг я помітила відмітки. Я вже зустрічала такі на книгах у кабінеті Викрадача. Отже, він читав їх і таким чином я, можливо, хоча б трохи зрозумію його. Я запаслася печивом, яке ще вчора дізналася де шукати, і почала ритися в запиленій літературі. Те, що я знайшла, зовсім мене не порадувало.

Древні ритуали, дияволи, міфологія. Подекуди я навіть відчувала легкий мандраж, читаючи моторошні рядки про деяких містичних істот. Мені дуже хотілося вірити, що мій Викрадач не схиблений на ізотериці, бо тоді було б цілком вірогідно, що я потрібна йому для якогось ритуалу і він лише чекає знаменної дати, аби розчленити мене десь у лісі. Після цих думок я почала приставляти стілець до дверей своєї спальні, щоб уночі прокинутися, якщо б хтось… ну а всі ми розуміємо хто, захотів залізти до моєї кімнати. Але поки що мої турботи були безплідні. Викрадач припинив до мене підкрадатися й декілька днів я його взагалі не бачила. Іноді я чула крізь двері, як він бродить коридорами, але в ці моменти я сиділа тихо і він ніколи не заходив до бібліотеки. Весь свій час він проводив на загадковому третьому поверсі. Іноді я чула якісь вибухи, тупіт і шипіння. Схоже, не одна я палю предмети. Бували ночі, коли він полишав замок, але я ніяк не могла змусити себе порушити його заборону і все ж таки піднятися на заборонений поверх.

Пройшло декілька днів і я почала бачити якусь систему в літературі, яка його цікавила. Я склала разом усі книжки, до яких Викрадач виражав якусь зацікавленість.

Усіх їх об’єднувало одне: у слов’янській міфології Волколак, у литовській вілктакі, мардагайл у вірменській, у японській кіцуне, у німецькій та англосаксонської Вервульф. Всі книги були про перевертнів. Але не тільки міфи. Тут було все: наукові дослідження, ліканропія, гіпертрихоз, реальні випадки й легенди.

Він підкреслював причини перетворення в перевертня, засоби для його вбивства, зцілення, навіть види цих створінь. Та він просто схиблений на них!

Після всього прочитаного мені часто було важко заснути. Однієї ночі, після кількох годин марних спроб, я вирішила спуститися донизу й заварити собі м’ятного чаю. Шкода, не можна було подивитися телевізор.

Я, втомлено позіхаючи, спустилася на перший поверх і попленталася на кухню. По замку пронеслося моторошне скреготіння. Я зупинилася. Тиша… По тілу пробігли мурахи. Дообре… Я зробила ще крок. По коридору луною відбилося брязкання ланцюга. Усе всередині підскочило й до горла підступив страх. Щ-що це? Я стисла в руках підсвічник і посвітила в коридор, гарячковито шукаючи джерело звуку. Скреготіння… Воно лунало з того коридору, куди мені було заборонено навідуватися. Я озирнулася. Усередині боролися дика цікавість і крижаний страх. Якщо Викрадач дізнається… Але зараз ніч… Я можу сказати, що я сновида…

Я стиснула губи, лаючи свою винахідливість, яка вкотре змушує мене йти в такі жахливі місця. Я невпевнено наблизилася до коридору й виставила вперед підсвічник. Тиша… Там криється те, що він намагається від мене сховати. Я ковтнула слину й повільно зробила крок. З коридору віяло холодом. У тьмяному світлі свічки облізлі, пожовклі стіни тепер здавалися ще страшнішими. Вогник тремтів і раз у раз здавалося, що мені назустріч винирне прозорий привид. Але я впевнено крокувала вздовж похмурих стін. Нарешті переді мною виріс портрет містичної мавки. Я поглянула у її моторошні очі й тіло пронизав страх. Так, згадай Ненсі Дрю. Усе це лише натяки… По коридору рознісся скрегіт і брязкання, яке звучало зовсім близько, але тут були лише стіни. Я перевела очі на щілину й обережно наблизилась до неї. Жахливі звуки лунали з протилежного боку стіни. Світло від свічки гойднулося. Я відчула, як тіло торопіє. Не може бути… Я провела пальчиком по тріщині. І раптом до мене вирвалося пронизливе виття. Але воно лунало не з вулиці. Воно виходило зі стіни. Я сіпнулася і притиснула руку до губ, аби втримати крик.

«… Щоби ти не чула, щоби не думала, ні при яких обставинах не заходь сюди…» — у голові луною відбивалися слова мого Викрадача. Мої легені були наповнені повітрям і я не могла змусити себе видихнути. Я позадкувала, з жахом втупившись у стіну. Щось знову голосно брязнуло.

Я зачинила двері своєї спальні. Серце шалено калатало, тіло морозило. Що це… було? Я поглянула у вікно. На небі гордо світився повний місяць.