Демон і Причепа

25 глава

Тепер я була схожа на принцесу. У справжній довгій сукні, з зачіскою… не ідеальною, але я дуже старалася, і навіть у шовкових рукавичках. Я зупинилася перед дверима в бальну кімнату. Зі щілини струїлося світло. Я зашарілася, не наважуючись відчинити двері. Усе тремтіло від хвилювання і я перебирала в голові тисячі варіантів нашої розмови. Мені не вірилося, що Викрадач, той сухий і байдужий павич, запросив мене на бал! Я вже третій раз поправила зачіску, невпевнено обтрусила сукню і, схоже, з’їла усю свою помаду. Мені дуже не хотілося все зіпсувати, тому я вирішила рахувати до десяти і триматися, як справжня леді. Я приготувалася до всіх можливих варіантів розвитку подій, врешті зібрала себе до купи й натиснула на ручку. Двері відчинилися і я застигла, втямивши, що прорахувала аж ніяк не все.

Яскравий місяць палав на темному небі і його блакитне сяйво занурювалося в залу через величезні вікна. На підлозі горіли свічки. Їхнє золотаве світло розливалося по паркету й освічувало троянди, які ніби виростали з підлоги. Я озирнулася, щоб упевнитися, що чекали саме на мене. Можливо, я надихалася пилюкою й зараз лежу в бібліотеці без свідомості? Біля маленького столика стояв Хейван. Він опустив голку в грамофоні. Стара платівка швидко закрутилася і з величезної ажурної труби полилася музика. Хейван обернувся. Я сторопіла, прикладаючи просто нелюдську силу, щоб не розтулити рота. Він виглядав просто неймовірно! Поголенй, з охайною зачіскою та в дорогому костюмі, здавалося, що він перетворився на справжнього принца!

Викрадач впевнено рушив до мене. Я знервовано ковтнула. Що мені робити, що мені робити? Хейван перетнув порожній зал і ми опинилися один навпроти одного. Я порахувала до десяти, але не змогла витиснути із себе ані слова, перелякано втупившись у його очі. Викрадач, як завжди, виглядав стриманим і рішучім, коли я, напевно, була схожою на загубленого кролика. Він трохи нахилив голову й мовив невимушено:

— Наважуся вам сказати, що ви найпрекрасніша дівчина в цьому залі.

Я розгублено кліпнула й обвела поглядом порожню залу. Навіть не впевнена, чи це був комплімент. Викрадач трохи нахилився, змусивши моє обличчя вкритися рум’янцем, і я відчула, як його подих торкнувся моєї щоки:

— Ну звичайно, після леді Балк.

Я розгублено зазирнула в його очі. Хейван посміхався, дивлячись кудись у бік. Я знову оглянула зал. Це він так грається, чи я щось не знаю про його захоплення кокаїном?

— Дякую…? — протягнула я невпевнено.

Схоже, задоволений цією відповіддю, Викрадач склав руки за спиною й поглянув на мене з-під лоба.

— Сподіваюся, ви подаруєте мені щастя милуватися вами в цьому вальсі?

Я покосилася на нього і вказала рукою кудись у сторону.

— Я би з задоволенням, проте я як раз пообіцяла танок графу… Безбородько і я… — мій голос обірвався. Хейван несподівано схопив мене за талію і притиснув до себе. Я підняла на нього розгублений погляд. Він глузливо посміхався, вочевидь радіючи, що я прийняла участь у його дивній грі.

— Я думаю, граф Безбородько почекає, — він кинув зловісний погляд у лівий кут зали, де на його думку знаходився граф. Я опустила очі, з ніг до голови заливаючись фарбою. Викрадач доторкнувся до моєї долоні, повільно керуючи танцем. Від вирію почуттів було важко дихати і я не відчувала більше нічого, окрім його дотиків. Я ніяково втупилася в наші ноги, усіма силами намагаючись не наступати на його черевики. Хейван сильніше стиснув мою долоню і я почула його хриплий голос:

— Заплющ очі, — я підкорилася. Серце так голосно билося, що я не чула навіть музики. Його запах паморочив голову і я зовсім не могла контролювати шалену бурю емоцій, яка вирувала усередині. Дивно, але кружляти в танці виявилося зовсім не важко, коли не думаєш про те куди ступати. Хейван підняв мою руку і прокрутив навколо себе. Я розплющила очі, щоби не спіткнутися, і знову врізалася в його груди. Він засміявся, поглянувши на моє розгублене обличчя. Я зніяковіла ще більше. Хейван наблизився до мого вуха і прошепотів лагідно:

— Ні. Ви все-таки гарніша за леді Балк.

Я посміхнулася, сором’язливо опускаючи очі. Хейван повільно кружляв зі мною по залі. Я насолоджувалася солодким теплом, яке відходило від нього й заповнювало мене. Нарешті метелики могли вирватися на свободу й пурхати скільки завгодно.

 

 

ВСТАВИТЬ КАРТИНКУ

 

Подерта підлога покрилася золотом, поїлі міллю завіси знову налилися фарбами, люстра засяяла сотнею свічок, старий грамофон замінив оркестр. Ми танцювали і відстань між нами мимоволі скорочувалася. Умить зал наповнився людьми. Кавалерами в чорних фраках і дамами в бальних сукнях. Усі шуміли, сміялися, кружляли навколо нас. Нарешті ми притулилися один до одного й Хейван зупинився. Його очі застигли на моєму обличчі. Я спробувала віддалитися, але він стиснув мою долоню і притягнув ближче до себе. Я підняла розгублений погляд. У його очах палало пристрасне бажання. Я напружилася, не наважуючись навіть вдихнути. Хейван опустив погляд на мої губи й повільно наблизився до них. По тілу рознеслося тремтіння. Він застиг у декількох сантиметрах від омріяного поцілунку й раптом його очі скам’яніли. Хейван відпустив мої руки і зробив крок назад.

Усе навколо зникло. І гості, і музиканти, і всі чари. На зал опустилася ніч. Виявилося, що майже всі свічки вже згоріли, музика давно не грала, а троянди повільно помирали без води.

— Пішли, — твердо наказав Хейван і схопив мене за зап’ястя. Я перелякано попленталася за ним. Він різко розчахнув скляні двері і вони гримнули, вдарившись об стіну. Викрадач вийшов на балкон і відпустив мою руку, втупившись сталевим поглядом у ліс. Я збентежено обхопила себе руками, не наважуючись заговорити першою. Він мовчав. Я тремтіла від холоду і хвилювання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше