Демон і Причепа

Глава 27

Двері зачинилися і дзвіночок весело дзвінкнув. Ми попрямували вздовж кам’яної бруківки. Хейван усіма силами намагався вдавати ображеного, хоча в нього це погано виходило. Я склала руки за спиною і трохи нахилилася, аби побачити його обличчя.

— Отже, він твій вчитель? — Викрадач мовчки крокував вперед. Я примружилася. — Я думала, ти боїшся людей. — Його губ торкнулася глузлива посмішка. Я все ще наполягала. — А хто такий Фелікс?

— Постачає мені деяку інформацію, — врешті відповів Викрадач.

Я насупилася:

— Інформацію про… перевертнів?

Він кивнув:

— Так.

Я розгублено закліпала очима.

— Але… якщо він розбирається в перевертнях… тобі взагалі потрібен був мій переклад?

Хейван спокійно знизав плечима:

— Насправді, не дуже. Просто треба було тебе чимось зайняти.

Я стиснула губи й повільно кивнула. Ну зрозуміло. Я знову покосилася на нього й підступно примружилася.

— Степе каже, що ти раніше не був таким відлюдкуватим.

Викрадач підкинув брови й вигукнув із награним ображенням.

— Гей, я взагалі-то душа компанії!

— Я не заперечую. Впевнена, Люсі з тобою дуже цікаво. — Він опустив голову і я помітила на його обличчі посмішку. Усередині ворухнулося приємне відчуття тепла. Я також усміхнулася і продовжила: — Може, полишиш цей замок і почнеш займатися, наприклад… боксом. У тебе ж наче надлюдська сила, а в нас буде ще один геніальний боксер. Світ буде впевнений, що всі українці дуже небезпечні… Чи відкрий свої кулінарні курси. Передаси величезний багаж своїх знань про способи приготування м’яса.

Хейван підняв очі й повільно кивнув.

— Де ж ти була раніше? Тепер у мене є сенс життя. От покінчу з Гренделем і обов’язково відкрию свій ресторан. І буду зачиняти його, коли місяць у повні. Це буде моєю фішкою.

Я примружила очі, розцінивши це як сарказм.

— Знаєш, ви не так уже й відрізняєтесь. Він же тебе, певно, також ненавидить. І в нього ніби є причини… Адже Роза обрала тебе. А якщо цей Крендель хоча б наполовину такий же ненормальний, як і ти, він так само чекає слушної нагоди, аби помститися.

Хейван зупинився біля квадроциклу й кивнув невимушено:

— Що ще треба купити?

Я піджала губи, незадоволена тим, що він ігнорує моє зауваження, але все ж відповіла.

— Шерсть лисиці

— У мене, схоже, завалялося трохи в шафі. Ти поведеш?

Він протягнув мені шолом. Я знала, що Викрадач намагається звести тему нанівець, але як я могла відмовитися?

 

Схоже, Хейван таки не ставився серйозно до нашого магічного зілля. Він змусив мене кидати у воду інгредієнти під приводом, того що я відьма й тільки так зілля буде сповнено чарівною енергією. До куплених продуктів він ще додав моркву й цибулю, пояснивши, що це зміцнить чари. Шерсті лисиці в нього, звісно, не знайшлося, але хай там як, страва вийшла доволі ароматною… напевно, завдяки опіуму. Хейван урочисто наповнив два мідних кубка й поставив їх на стіл:

— Пригощайся, думаю, на людей зілля не діє.

Я склала руки на грудях і буркнула невдоволено:

— Воно й на тебе не подіє, якщо ти будеш так до цього ставитися!

Він поглянув на мене з-під лоба й повільно кивнув.

— Добре, вибач. Я не віднісся до цього з належною увагою. Наступний ритуал зробимо повністю так, як скажеш ти.

Ця відповідь мене задовільнила і я всілася за стіл. Я трохи поколупалася в супі і примружилася, уважно вдивляючись у його обличчя:

— Що ти будеш робити, коли станеш вовкулакою?

Хейван зробив ковток нашого чарівного зілля й невимушено оголосив:

— Я ж вже казав, — знайду Гренделя і вб’ю його.

Я розкрила очі й вигукнула вражено:

— Так ти серйозно? У тебе щось не так із головою! Як на мене, вам обом варто знайти якесь хобі. Повір мені, показувати фокуси чи займатися дайвінгом набагато продуктивніше, аніж намагатися когось вбити сотню років.

Викрадач засміявся і промовив якось зовсім просто:

— Я буду за тобою сумувати.

Я сторопіла, збентежено втупившись у його обличчя. Хейван опустив голову і зробив ще один ковток із кубку. Мої щоки спалахнули рум’янцем і затишне відчуття запурхало в животі. Мені так сильно хотілося сказати йому, що я також буду сумувати, що я нікуди звідси не поїду, що я кохаю його… Але тільки я відкрила рота, Викрадач мене випередив:

— Хліб?

Я розгублено хитнула головою. Хейван відрізав шматочок і невимушено засунув його до рота. Я стиснула губи, караючи себе за нерішучість, і трохи зіщулилася:

— А що буде… якщо ти не станеш вовкулакою…?

— Вб’ю Гренделя так, — спокійно відповів Хейван і занурив ложку в зілля.

Серце схвильовано стиснулося. Я відчула, як страх повільно заповнює мене:

— Але… як ти його вб’єш? Він же майже непереможний.

Викрадач узяв шматочок хліба й пояснив спокійно:

— Швидше за все його можна вбити особливими кулями, які зовсім випадково в мене є.

Я хитнула головою:

— Швидше за все?

Хейван відкусив хліб і кивнув. Я знервовано ковтнула, дивуючись його спокоєм.

— А які ще є варіанти?

Викрадач поглянув на мене з-під лоба, повільно пережовуючи.

— Що вовкулаку може вбити лише інший вовкулака. — З повним ротом прочавкав він.

Я мовила, затинаючись:

— А якщо… це правда?

Губ Хейвана торкнулася легка посмішка.

— Тоді мені доведеться стати вовкулакою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше