Глава 31

Хейван сидів, мовчки втупившись у стіл, уже декілька хвилин. Я розповіла йому все, що було минулої ночі й тепер він, схоже, переварював інформацію. На його тілі залишилося декілька шрамів і він важко пересувався по кімнаті, але дякуючи Богу, пересувався. Я знервовано спостерігала за ним. Він думав. Я невпевнено закусила губу й поклала на стіл багряну сукню.

— Це… Вибач, що я її одягла.

Хейван підняв очі й розгублено подивився на сукню. Я продовжила, ніяково склавши руки за спиною.

— Ну й за те, що я на тебе накричала… і втекла… це було вкрай безглуздо… зважаючи на обставини… Я дуже тупа.

Він подивився на мене з-під лоба і… хмикнув із легкою іронією. Я розгубилася, не знаючи, що сказати. Він замислено поклав руку на сукню й посунув її до мене:

— Можеш забрати її собі. Колір мені не дуже личить.

Я округлила очі, вражено втупившись у його обличчя. Він замислено відвів погляд. Я дозволила собі посміхнутися і, сповнена теплом, всілася біля нього.

— Що будемо робити тепер? — Бадьоро спитала я.

— Тепер ти їдеш додому, — Викрадач підняв очі й додав впевнено, — сьогодні.

Я розгублено захитала головою. Хейван важко підвівся, я підстрибнула за ним.

— Що? Ти серйозно?

Він насупився.

— Ні. Давай краще обмажемо тебе соусом і будемо чекати доки повернеться Грендель!

Я захитала головою:

— Він не повернеться. Я йому не потрібна, він просто хоче з тобою налагодити відносини.

Хейван важко зітхнув, втомлено потираючи лоба.

— Так-так-так. Звичайно, він повернеться. Я вражений, що він досі не стоїть на порозі. І будь впевнена, він тебе забере й буде тримати у якомусь льосі, доки я за тобою не прийду чи ти не помреш від голоду.

Я завмерла. Страх знову охопив мій розум:

— Ме-не? — запинаючись перепитала я.

Хейван важко зітхнув:

— Ти єдиний засіб мною маніпулювати. Повір, він такої можливості не упустить.

Я сторопіла.

— Хочеш сказати… він спеціально відправив мене в замок, щоби контролювати тебе?

Хейван зморено заплющив очі й повільно кивнув:

— Я б на твоєму місці не вірив ні єдиному слову Гренделя. Давай, накидай куртку й поїхали.

Викрадач впевненим кроком попрямував до коридору. Я затамувала подих, намагаючись усвідомити той факт, що хтось хоче мене викрасти. Хейван зупинився перед парадними дверима й гукнув роздратовано.

— Ти йдеш? — я налякано закивала й кинулася за ним.

Викрадач накинув плащ і постукав по кишенях, аби перевірити, чи є там усе необхідне. Я стривожено спостерігала за ним.

— Ти поїдеш зі мною?

Він узяв патрони і витяг зі скрині рушницю.

— З тобою? Навіщо?

Я розтулила рота, гарячковито намагаючись придумати щось, окрім «Я хочу, щоби ти був поруч».

— Він же… тебе вб’є!

Хейван подивився на мене крижаним поглядом і виправив.

— Ні. Це я його вб’ю.

Він смикнув двері. Я схопила його за руку й гарячковито захитала головою.

— Навіщо ти це робиш? Поїхали зі мною.

Хейван подивився мені в очі зі сталевою впевненістю й мовив чітко:

— Причепо, Грендель не з тих, хто просто залишить нас у спокої. Він буде шукати, шукати й шукати. І він знайде тебе. Ти ж не захочеш відмовлятися від свого життя, переїжджати два рази на місяць і боятися кожного шурхоту? — Викрадач стиснув губи й хитнув головою. — Не хвилюйся, мені є що йому запропонувати.

На мої очі виступили сльози, я стисла його руку сильніше і з відчаєм скрикнула:

— Давай сховаємося! Я поїду з тобою куди скажеш! Будь ласка, Хейван, давай!

Його очі пом’якшали. Він смикнув мене за руку і притиснув до себе. Я притулила обличчя до його грудей і заплакала. Хейван доторкнувся губами до моєї маківки. Усередині все тремтіло, але в його обіймах я відчувала себе в безпеці.

— Я також до тебе прив’язався, — почула я його хриплий голос. Я примружила очі і притислася до нього ще сильніше, пробелькотівши щось крізь сльози. Його серце повільно відбивало удари і я насолоджувалася теплом, яке відходило від нього й ніби сповнювало мене спокоєм. Раптом тіло Хейвана напружилося і вперше за увесь цей час його голос затремтів:

— Він вже близько.

Я підняла на нього переляканий погляд. Викрадач стиснув губи й випалив:

— Поїдеш сама, — він витяг із кишені гаманець і сунув його мені в руки, — тримай гроші, їдь по стежці на захід, доки не виїдеш на дорогу, вона веде до міста. Запам’ятала?

Очі застелила полуда сліз, а його слова змазалися в збудженій свідомості. Він відвернувся і швидким кроком попрямував до стійла. Я кинулася за ним:

— Їдьмо зі мною, залиш його!

Хейван відкрив двері і витягнув квадроцикл.

— Грендель дуже швидкий. Він наздожене нас, ми не виїдемо навіть на трасу. Я подбаю про нього, а ти поспішай.

Я зупинилася, безсило ковтаючи сльози. Викрадач відчинив ворота і вставив ключі в запалення. Я боляче закусила губу. Хейван кивнув на квадроцикл і суворо відрізав:

— Сідай.

Я захитала головою і зробила декілька кроків назад.

— Ні! — крикнула я, — я не поїду!

Він насупився, обпаливши мене суворим поглядом.

— Причепо, зараз немає на це часу!

Я кинулася назад до будинку. Він наздогнав мене й легким порухом руки закинув на плече. Я вдарила його по спині й закричала.

— Ні, Хейван, я не поїду!

Хейван рішуче підійшов до квадроцикла і всадив мене на сидіння. Я спробувала злізти. Хейван перегородив мені дорогу і вмить скоротив між нами відстань, зазирнувши в очі крижаним поглядом.