Демон і Причепа

Глава 33

— Що зі слів «їдь до міста» ти не зрозуміла? — Почулося роздратоване з його кімнати. Я притулилася до зачинених дверей і вигукнула ображено:

— Я взагалі-то намагалася тебе врятувати!

— Щоби ти знала, у тебе не дуже гарно це вийшло.

Я роздратовано стиснула губи і склала руки на грудях.

— Якщо б не я, то ти б…

— Всього лише не стікав би кров’ю, — перебив мене Викрадач.

Я обурено зморщила носика і вже приготувалася сперечатися, коли раптом пролунав глухий удар. Я перелякано втупилася у двері й, зовсім забувши про етикет, натиснула на ручку. Хейван люто боровся зі свою футболкою, намагаючись одягнути її однією рукою. Усе навколо нього валилося на підлогу. Нарешті він із зусиллям натягнув футболку на поранене тіло і простогнав, стражденно стиснувши свою руку. Я заціпеніла, не в силах відвести очі від жахливої рани, яка розсікала його плече. Я перелякано ковтнула і тремтячим голосом пробубоніла:

— Ти ж… як Росомаха… Ч-чому воно не загоюється?

Хейван підняв очі і його погляд знову сповнився спокоєм. Він випростався й невимушено кивнув.

— Отрута перевертня… все буде добре, просто треба трохи більше часу.

Я знову подивилася на його плече. Кров скочувалася по руці і крапала на підлогу, але Викрадач старанно робив вигляд, що цього не помічає. Схоже, доки рука не відвалиться, він нічого навіть не подумає зробити…

Так, мені дуже хотілося продовжити нашу суперечку, у якій, я б, безперечно, взяла гору, але сваритися з непритомним не дуже цікаво, тому я взяла себе в руки і впевнено попрямувала до столу. Хейван не зводив з мене сурового погляду. Під пильним наглядом я відкрила єдину дозволену мені поличку, витягла звідти перекис із бинтами і продемонструвала їх Хейвану.

Він втомлено закотив очі.

— Це не допоможе.

Я тремтячими руками розкрила пляшечку й наблизилася до нього.

— Щось я не бачила в тебе диплома лікаря! А я, між іншим, вивчала МСП на першому курсі.

Хейван підкинув брови, продемонструвавши виняткове враження моїм досвідом. Я проігнорувала його іронію й накрапала прозору рідину на ватку. Потім покосилася на пошматовану руку, зморщилася й вилила все, що було в наявності на уражене місце. Пляшечка спустошилася і кров почала пінитися. Я скривилася, з нехіттю провівши ватою по шиплячій суміші. Хейван із цікавістю спостерігав за мною. Я спробувала згадати чого ж таки мене навчали на першому курсі, але, на жаль, окрім поведінки під час удару блискавкою, нічого не пам’ятала, тому довелося імпровізувати. Я невпевнено приклала бинт до руки Хейвана.

— Давай домовимося, що ти більше ніколи не будеш мені допомагати, — сказав він, уважно слідкуючи за моїми діями.

Я стиснула губи й затягнула пов’язку сильніше. Викрадач обурено скрикнув. Я огорнула його руку ще одним шаром бинта і швидко захитала головою.

— Ні, Хейван, ми не домовимося. Я, звичайно, розумію, що ти самотній вовк і все таке, але змирись — тепер у тебе є напарник і я буду тебе прикривати. Отож, раджу навчити мене стріляти.

Він саркастично вигнув брову:

— Не впевнений, що я готовий дати тобі в руки зброю.

Я підняла очі й невдоволено примружилася.

— Можливо, якщо б ти навчив мене стріляти, я б одразу влучила в Гренделя й ми б обійшлися без драматичного перетворення у вовкулаку. До речі, про це, вітаю.

Я наївно посміхнулася. Викрадач просвердлив мене крижаним поглядом.

— Причепо, я не жартую. Ти могла загинути, — він нахилився до мене й повільно кивнув, — розумієш?

Я сторопіла, не в силах думати ні про що, окрім його губ, які зараз були так близько. А ще в нього дуже сильні руки й цей п’янкий запах… О ні, я збоченка… Я спантеличено захитала головою.

Хейван схопив мене за плечі й із силою стиснув їх. Я перелякано втупилася в його тверді очі.

— Причепо, він вб’є тебе без тіні сумління! Зрозумій вже, ти моє вразливе місце!

Серце солодко стиснулося. Я ледь втримала усмішку, яка мимоволі торкнулася моїх губ. О, я його вразливе місце.

— Мені потрібно, щоби ти пообіцяла, що якщо щось подібне станеться наступного разу, ти втечеш!

Ці слова змусили мене отямитися. Я різко скинула його руки зі своїх плечей і тицьнула пальцем у його груди, аби мої слова здавалися ще більш переконливими:

— Ні! Роби що хочеш, але тепер в усіх твоїх планах ми разом!

Він просвердлив мене жорстким поглядом. Я не відступала, непорушно дивлячись у його очі. Нарешті, Хейван зціпив зуби й кинув:

— Грендель втік. І я не розумію чому… Я впевнений, у нього є план. Треба забиратися звідси й тобі справді потрібна моя охорона.

Я кивнула, якомога стриманіше, аби зберегти авторитетність. Але в голові мимоволі сплив Хейван у чорному костюмі, з пістолетом і сонячними окулярами… так, я буду кльово виглядати в його супроводі в універі.

Викрадач підняв свою руку й оглянув пов’язку. Вона трохи сповзла, але, як не дивно, все ще прикривала рану. Він втомлено зітхнув і хитнув головою.

— Дякуючи Богу, тобі не довелося витягувати з мене пулю.

Я ображено фиркнула. Та без мене його рука б розклалася від гангрени! Хейван посміхнувся й нахабно вдарив пальцем по моєму носику. Я фиркнула і вп’ялася обуреним поглядом у його обличчя. Ми свердлили очами один одного декілька секунд, доки посмішка Хейвана зненацька не зникла. У його очах раптом промайнула дивна стурбованість. Я спробувала зробити своє обличчя менш агресивним, розгублена такою реакцією. Викрадач мовчав, про щось напружено міркуючи. Я нахилила голову і провела долонею перед його очима.

— Гей, ти чого?
Хейван не відреагував. Його губи були напружені, вилиці випирали, а погляд сповнився сталлю. Якесь дивне передчуття залоскотало мене в середині. Я зіщулилася і пробелькотіла тремтячим голосом:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше