Розділ 6

Ось уже й опівночі. Я одяглася по тепліше, оскільки вночі на вулиці холодно й пішла на дах, там уже був Алекс, а біля нього стояв ще якийсь хлопець.

— Привіт, — сказала я.

— Привіт, ти вже прийшла, — відповів мені Алекс і посміхнувся.

— Привіт, — сказав той хлопець і теж усміхнувся. — Я Пітер, а ти Єва, якщо я не помиляюся.

— Так, приємно познайомитися, — відповіла я, простягаючи руку щоб привітатись.

— Взаємно, — відповів хлопець, не зводячи з мене очей. — А ти гарна.

— Дякую, — відповіла я і збентежилася.

— Так, Пітер, пікапити її будеш в іншому місці, а зараз ми мусимо навчити її контролювати себе, — відповів нам Алекс.

— Кхм. Так, вибач… Ну що ж, приступимо, — сказав Пітер. -Отже, Єва для початку, як сказав Алекс, ми маємо навчити тебе контролювати себе.

— І як це робити? — Не витримавши запитала я.

— Малятко не поспішай, ми ж тут для того, щоб навчити тебе всьому цьому, — сказав Алекс.

— Пітер, подай мені он ту ляльку, — знову сказав хлопець і показав убік. Пітер приніс ляльку. Алекс поставив її. — Для початку я послаблю свій захист для тебе, щоб ти перестала контролювати себе. Але я послаблю її зовсім трохи.

Як тільки Алекс послабив свій захист я відразу ж відчула, що хочу крові, хочу вбивати. У мене виросли ікла, і я побігла на ляльку й роздерла її в брязкіт. Коли я відчула, що Алекс не захищає мене я пішла охоче на Піттера. Коли той уже лежав на землі і я хотіла його вкусити, я не змогла, тому що тоді з Алексом у кафе.

— Єво! Єва! — кричав той, але я намагалася вкусити його. — Алексе, твою матір, постав на неї захист! -крикнув той, й Алекс отямився. Я різко відчула, що мої ікла зникли й мені не хотілося вбивати.

— Алексе, вистачить спати, ми прийшли сюди її вчити, а не що б вона вбивала! — кричав Піттер на Алекса.

— Поясніть мені, чому я не можу вкусити ні Алекса, ні Піттера?

— Євочко, ти не зможеш вбити жодної людини зі зграї, а тим більше, хто тобі дав такий дар, як бути вампіром, — сказав мені Алекс і взяв за підборіддя. Він дивився своїми принизливими блакитними очима прямо в мої.

— Зрозуміло, — відповіла я і відійшла від нього. — А тепер розкажіть мені, як контролювати себе.

— Пітер, неси ще одну ляльку, — крикнув Алекс і той приніс ляльку. — Загалом, щоб контролювати себе, ти маєш уявити те, що заспокоює тебе за будь-яких обставин, чи це море, тварина, людина чи їжа. Зрозуміла?

— Так.

— Тоді пробуй, — відповів той. — Зараз я скидаю повністю свій захист, а ти уявляй.

Коли я відчула, що мої ікла знову повернулися, я представила неймовірно вражаючий сад, де тихо ллється водоспад і співають пташки. Але мені це не допомогло, я одразу ж кинулася на ляльку. Але, як тільки я побігла, Алекс знову поставив захист.

— Єво, що тут складного, представила щось добре і все, ти спокійна, — сказав Пітер.

— Пітер! — Сказав йому Алекс і глянув на нього злим поглядом. — Малятко, просто заспокойся, забудь про все і просто думай про щось приємне. Добре?

— Так, — відповіла я і приготувалася.

Алекс знову опустив захист, і я представила те саме, що й минулого разу, але цього разу я була більш впевнена в собі і спокійна. Раптом я відчула, що мої ікла зникають, я не переставала уявляти той сад.

— Ось, розумничко, усе ж таки легко, — сказав мені Алекс, посміхнулася йому. — Щоб контролювати себе ось так весь час, просто тримай ту картинку в себе в голові завжди. Згодом ти звикнеш, і воно зовсім не заважатиме тобі жити.

— Угу, — сказала я й розплющила очі. У моїй голові так само шумів водоспад, і співали пташки. І мені воно зовсім не заважало ходити та розмовляти. — Я думала, щоб навчитися цьому потрібна ціла наука, а тут так просто.

— Так, — сказав Алекс і почухав потилицю. — І так, якщо до тебе вночі хтось чіплятиметься з вампірів, ти просто потроху переставай думати про те, що тобі приємно. Але в жодному разі повністю не забувай його. Добре?

— Так, — відповіла я.

— От і все. Можеш йти додому, завтра я на тебе знову чекаю тут, — сказав мені Алекс.

— Добре. Поки що, — сказала я й обійняла Алекса та Піттера.

— Єво, може погуляємо нічним Лондоном? — зупинив мені Пітер.

— Пробач, але ні. У мене завтра важкий день. Поки що, — відповіла йому я й пішла.
Я прийшла додому й одразу ж завалилася спати. Я б дуже втомлена, але й водночас рада, що я тепер вмію контролювати себе, а не тільки вбивати людей.