Демони також вміють кохати

Розділ 10

Як тут я побачила перед собою Пітера.

— Що? Як? Що тобі потрібно? — Почала кричати я.

— Тише. Привіт, красуня! Не хочеш погуляти нічним Лондоном? — Запитав той і посміхнувся вульгарною посмішкою.

Хмм, а що мені втрачати? Він уже кликав гуляти, але я відмовлялася.

— Я згодна.

— От так просто? Згодна? — Запитав той і підняв брову.

— Так.

— Ну добре. Я чекаю тебе на кухні, — сказав той і в нього на обличчі з’явилася переможна посмішка.

Я швидко одяглася й пішла на кухню. Там я побачила таке.

Відкритий холодильник, біля нього стоїть Пітер із сосискою в руках.

— Нічний звір і пожиратель їжі з мого холодильника, я готова, — сказала йому я й той здригнувся. Я засміялася з нього.

— Пішли, до речі, чудово виглядаєш, — сказав той.

— Спасибі, — відповіла я і збентежилася.

Ми вийшли на вулицю. Було неймовірно красиво. Повний місяць так і манив до себе. Зірки, ніби посміхалися мені яскравою усмішкою. На небі виднілися різні сузір’я.

— До речі, а куди ми підемо? — Спитала я хлопця.

— Зараз побачиш, — відповів той і взяв мене за руку.

Ми з неймовірною швидкістю кудись побігли. Не встигла я озирнутися, як ми були на даху. Панував неймовірний вид на Лондон.

— Пішли за мною, — сказав Пітер і пішов на інший край будинку.

Він сів на край. Я підійшла до нього й наслідувала його приклад. Подивившись у низ я побачила пару. Вони були дуже милі. Раптом той хлопець зупинився й сів на одне коліно. Він зробив дівчині пропозицію. На очі наверталися сльози.

— Ось, ти побачила як, зародилася нова доля, — сказав Пітер і посміхнувся.

Я мовчала. Просто сиділа й захоплювалася красою. Як багато в житті того, що ми ще не бачили.

— І часто ти тут буваєш? — Запитала я й подивилася на хлопця.

— Дуже. Майже кожен день. Мене заспокоює тиша й нічне місто, — відповів той так і дивлячись у далечінь.

— Співчуваю тобі. Я знаю, як це побут однієї і знати, що ти один у цьому світі й  у тебе немає підтримки й рідної людини, — відповіла я й по моїй щоці скотилася сльоза, але я швидко витерла її, як ти став сиротою, якщо не секрет.

Хлопець, лише посміхнувся краєм рота.

— Коли я був маленьким, мій батько захворів, у нього був рак крові. Ми довго боролися з хворобою, усі гроші пішли на лікування й ми були впевнені, що з татом усе буде добре. Але, на жаль, він помер. це. Через місяць після смерті мама почала пити. Їй завжди бачився тато й  у результаті вона збожеволіла і вистрибнула з вікна. Я, як зараз, пам’ятаю її закривавлене тіло, яке лежить на асфальті.

Після розповіді в мене пішли мурашки по шкірі. Пітер закрив руками обличчя. Мені було шалено його шкода.

— Агов, цуцики, ви що тут робите? — Почувся голос у нас за спинами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше