Демони також вміють кохати

Розділ 11

— Агов, цуцики, ви що тут робите? — Почулося за нашими спинами.

Ми різко обернулися й побачили 3 хлопця та 1 дівчину.

— Пітер, хто це? — Пошепки запитала я. Той нічого мені не відповів.

— Ми вже йдемо, — відповів хлопець їм і взявши мене за руку ми перемістилися до мене додому.

— Хто це був? — знову запитала я.

— Це була Лондонська зграя. Вони вбивали бетт, які відмовилися від допомоги. Ми вже не перший рік із ними боремося. Але все без результатів. Вони надто сильні.

— А, що вони робили там, на даху?

— Тренування або вивчення нових вампірських штучок.-відповів Піттер.Я все перетравлювала в себе в голові.

Я пішла до своєї кімнати, і валилася на ліжко і з думками про сьогоднішню ніч заснула.

 

Ранок

Мій солодкий сон перервав настирливий стукіт у двері. Хтось дзвонив і стукав у двері дуже сильно. Коли я відкрила те, побачила Алекса. Він був червоний і важко дихав.

— Алекс? Що трапилося? — Спитала я.

— Пітер…

— Що Пітер?

— Він… Його… Його хтось побив. Він у лікарні.

— О Боже. Чекай я зараз. До нього був підключений апарат. Усе його обличчя було в синцях і ранах. Руки теж. Ця картина жахнула мене.

— Алекс, він спить?

— Він непритомний уже кілька годин. Його дуже сильно побили…

Я знову заплакала. Пітер став для мене дуже добрим другом і я не хотіла його втрачати.

Через пів години прийшла Софі і з нею ще 2 дівчини та 2 хлопці.

— Привіт, — сумно сказала Софі. Видно було, що вона засмучена. Ті дві дівчини теж привіталися, хлопці так само.

— Хоч і не дуже хороша обстановка для знайомств, але я повинен вас познайомити.-Сказав Алекс. — Хлопці, це Єва і вона новенька в нашій зграї.

— Дуже приємно, — сказала я й посміхнулася крізь сльози.

— І мені, — відповіла вона милим голосом.

— Це Алекс, — вказав хлопець на брюнетку.

— Дуже приємно, — знову повторила я.

— Взаємно. Можеш називати мене просто Лексі, — відповіла мені вона.

— Це Джейсон, — вказав він на хлопця з русявим волоссям. — А це Франциск, — вказав Алекс на темношкірого хлопця.

— Дуже приємно познайомитися з тобою, Ева, — сказали вони.

— І мені, — відповіла я й посміхнулася.

Ми довго сиділи біля Пітера, але він не приходив до тями. Раптом я дещо згадала…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше