Розділ 15

Вранці я прокинулася від ніжних дотиків. Розплющивши очі перед собою я побачила усміхненого Алекса.

— Доброго ранку! — Сказала я й потяглася.

— Добре, спляча красуня! — Відповів мені хлопець. — До речі, дзвонила Софі і сказала, що Пітер прийшов до тями!

— Серйозно? — Спитала я мало не верещачи.

Алекс позитивно кивнув головою.

— Так це ж чудово. Давай одягайся й поїхали до нього.

— Єв, не все так просто, — сумно сказав він. — Справа в тому, що він втрата пам’яті.

— Але як? Його всього, лише побили.

— Найбільше удари були завдані в голову й тому порушилися деякі функції.

На мої очі знайшли сльози. Пітер не пам’ятає мене та інших хлопців.

— Ми… Ми допоможемо йому все згадати. Обіцяю. А тепер поїхали до нього.

Лікарня

Ми увійшли всередину і відразу ж пішли в палату до Пітера. Коли ми увійшли в кімнату, то там панував сміх і позитив.

— Ви, — сказала Полі.

— Що ми? — Здивовано запитала я

— Ви зустрічаєтеся? — Невпевнено запитало Полі.

Ми з Алексом подивилися один на одного, подивилися на хлопців і засміялися.

— Ні звичайно, — відповів Алекс.

— Ми просто друзі й нічого більше, — підтвердила я.

Здається, Джейсон полегшено зітхнув.

Ми кілька годин сиділи й розповідали Піттеру про події з ним. Ну, а якщо бути точніше, то хлопці розповідали, а я слухала.

Коли на вулиці стемніло ми пішли від Піттера, але обіцяли повернутися.

Ніч. На вулиці мало людей. Місяць. Зірки. Усе, як завжди. Але в ночі є своя родзинка. Вночі зовсім інша атмосфера. мене вампіром, а зараз Алекс став для мене рідним, він, ніби брат. Й інші хлопці за короткий час стали мені рідними.

З роздумів мене вивів до болю знайомий голос.

— Агов. Не боїтеся вночі гуляти, півники?

Обернувшись я побачила…