1

На моєму підвіконні сидів дракон – маленький, розміром як кішка, покритий блискучими золотими лусочками і краплями дощу. На його вузької спині випирали крила – не шкірясті, як зазвичай зображують на малюнках, а схожі на дивну металеву конструкцію. Довгий хвіст із шипом на кінці нетерпляче постукував по батареї, широкі лапи з чорними кігтями залишили глибокі подряпини на квітковому горщику.

– Це ще що за новини? – Я потерла заспані очі, розуміючи: триває якийсь дивний сон. – Киш… Мені вставати треба, приснишся завтра.

На великій морді відбилося невдоволення. Розкрита паща несхвально скривилася, з приплющених ніздрів вирвались іскри, навіть притиснуті до голови вушка примудрились осудливо поворухнутися.

– Сашо? – неприязно спитав дракон.

– Ні. – Я позіхнула і потяглася до нього рукою. – Киш, кажу. Ось так завжди: вранці сниться найцікавіше, а додивитися сон не виходить, тому що дзвонить будильник.

– Сашо?! – прозвучало вже не запитально, а вимогливо.

– Світлана. Я.

Пальці торкнулися золотої лусочки, і я скрикнула, відсмикнула руку, лизнула неглибокий поріз. Залишки сонливості злетіли вмить.

– Точно? – з підозрою рикнув дракон.

– Можу паспорт показати. – Мені це все починало не подобатись. – Секундочку… – Я намацала під подушкою телефон і включила камеру. – Ага. – На екрані висвітилася тільки герань у подряпаному горщику. – Все-таки сон…

– Що там?

Я підскочила, виявивши дракона на своєму ліжку. Витягнувши шию, він діловито заглянув у телефон і невдоволено пирхнув, сипнув іскрами на подушку.

– Нічого. – І як же спіймати цю істоту в об'єктив? – Не ворушись, будь ласка.

Шипастий хвіст ударив по ковдрі, продерши в ній пристойну дірку, гострі крила розкрилися, порвали рукав моєї улюбленої піжами, вогненний плювок пропалив наволочку.

– Ти кому тикаєш?! – розлютувався дракон. – О боги, та ти ж лисиця! Тьху…

Я відсунулася подалі, сховала волосся від іскор.

– Я – хто? І кому я тикаю? – запитала по можливості ввічливо.

– Мені! – Хвіст загнувся, шип опинився біля мого обличчя. – Де Саша?!

Стало по-справжньому страшно. До мене дійшло, що гостра закарлюка перед очима – не плід уяви і може атакувати в будь-який момент.

– Вам тато потрібен? – Хотілося дійсно його покликати, але я не знаходила потрібних слів. – Він Олександр. Саша.

– А йому вісімнадцять? – Морда наблизилася, блиснула зубами.

– Сорок вісім. – Голос тремтів, і це заважало себе опанувати. – Ви одиницю з четвіркою не могли переплутати?

Дракон оцінив мою перелякану фізіономію і зник. Я пообіцяла собі не дивитися фентезі до півночі й навіть встигла задрімати, коли він з'явився знову – на підвіконні.

Штори розтулилися самі по собі, пропускаючи в кімнату ранкове сонце. Літо давно прийшло, за вікном зеленіло пишне листя, але це я помітила наче мимоволі. Луската спина на тлі знайомого з дитинства пейзажу мала дикуватий вигляд, тому хотілось відволіктися на щось нейтральне.

– Почнемо спочатку, – буркнув дракон. – У тебе сьогодні день народження?

Я не відразу зібралася з думками.

– День народження? Здається, так. – Від усвідомлення того, що це не сон, було відверто моторошно. – День народження. У мене.

– Тобі виповнюється вісімнадцять? – наполягав монстр.

Я кивнула і крадькома глянула на екран телефону. Дата правильна, вітальних повідомлень вистачає… Це точно не кома і не інший Всесвіт.

– Ти збираєшся в Магічну академію? – допитувався дракон.

– Збираюся. – Це чиста правда! – Але не в магічну, а в сільськогосподарську.

– Саме так! І водночас ти лисиця, а не Саша. Хм…

– Світлана! А… – Мене навідала дивна думка. – А якби я була Сашею?

Життя несправедливе! Була б я Сашею, мене зарахували б до Академії магії на Факультет чарівного тваринництва за фахом «Единорогознавство та охорона Заборонених пасовищ», дали б стипендію в розмірі ста сорока маг-одиниць і поселили б у двомісній кімнаті гуртожитку з повним пансіоном.

У Саші, бачте, проявилися магічні здібності першого рівня, а ще природа наділила його гнучкою стійкою психікою – тим, без чого в Академії не обійтися.

– Саша хлопець чи дівчина? – запитала я, починаючи заздрити невідомому щасливчику.

– Я йому під хвіст не заглядав, – обурився дракон. – Звідки ці гендерні стереотипи? Саша – майбутнє магічної науки! Кого цікавить його стать? Ти б ще про колір волосся запитала! Зовсім на Землі розперезалися. Куди не поткнешся, скрізь обмеження виставляють.

– Та я ж нічого поганого не…

– Хлопець – дівчина, чорний – білий, людина – не людина… По очах бачу, ти й мене вже класифікувала! І що я таке?

– Що? – луною відгукнулася я.

– Найневезучіший куратор у Всесвіті! Спи далі, кошмар будь-якого факультету. Академії пощастило, що Саша – не ти. Подумати тільки, лисиця… Куди котиться світ?