Розділ 18

13 січня 2016 року

«Лисе, це катастрофа!!!», – Злата вже звично для себе писала Сергію, лежачи ввечері у своєму ліжку.

«І тобі привіт. З тобою не засумуєш, Золотце. Що на цей раз?».

«Я ж просила не називати мене так».

«Боюсь, ти не зможеш мене переконати, Золотце».

«Ну будь ласка».

«Розказуй, що за катастрофа краще».

«Ми із Славою проспали. Довелося йти в школу тоді, коли й всі».

«Ем, щось я нічого не зрозумів. Якщо ви йшли разом з усіма, то як могли проспати?»

«Ми домовилися раніше вийти, щоб нас разом не побачили і не подумали нічого такого».

«Нащо? Я б на твоєму місці спеціально «проспав»».

«Це чого?».

«Слухи зближують».

«Дурниці».

«Хтозна, можливо, ви б разом стали думати над тим, як поводитися далі, а там і зблизилися б».

«Лисе, ти зараз такий… Лис».

«Стараюся. То чим скінчився ваш похід до школи?».

«Як ми й остерігалися. Косі погляди і перешіптування».

«Ой, вибач звісно, але мені зараз смішно».

«Чого?».

«А що ти збираєшся робити, якщо ви раптом зійдетеся? Ти хоч уявляєш, скільки пліток посиплеться?».

«По-перше, ми ніколи не зійдемося».

«А по друге?».

«Це різні речі: коли пліткують про те, що є, і коли про те, чого нема. Я ненавиджу, коли шушукаються за спиною на рівному місці».

«А коли не на рівному – любиш?».

«Не те, щоб люблю, але це хоч не бісить».

«І що думаєш робити?».

«Не знаю. Мабуть, спокійно ходити до школи й чекати, коли все вляжеться».

«Але ж Слава ще як мінімум одну ніч буде у вас вдома».

«Не можемо ж ми знову проспати».

А тим часом Максим з Лідою намагалися переварити почуте. Обом ніяк не вкладалося все в голові. Вони звісно підозрювали, що тут щось не так, але такого ніхто й уявити не міг.

– Не розумію, чого ви досі тут? – ошелешено запитав Максим. – Звідси треба линяти, і то, якнайшвидше.

– Не все так просто, друже. Я ж казав вже, що якщо тікати, то лише вдвох, бо інакше він Данку порішить. Але для цього треба вигадати, як влаштувати стабільне життя для Степана.

– Богдано, чому ти… вибач, я можу на «ти»? – дочекавшись ствердного кивка, Ліда продовжила: – Чому ти так хвилюєшся за нього? Він же тебе вбити грозився. Кілька разів.

– Бо що б він не робив, ми – рідні. Та й я мамі обіцяла, що не покину його… – Олег здивовано глянув на жінку. Про останнє вона ніколи раніше не говорила.

– Пропоную завтра вранці забратися звідси, а через день-два ми з Олегом приїдемо і поговоримо з ним, – озвався Максим. – Разом подумаємо, як вчинити.

– Ні, брат може лиха накоїти за цей час.

– Згоден. Цей чоловік за крок від божевільні, – Богдана сердито покосилась на Олега, але він проігнорував це. – В мене інша ідея. Сімо, ви з Лідою завтра поїдете додому. А повернетеся через два-три тижні. Ніби навідати.

– Поки що я нічого не розумію.

– Дослухай. Ти знайдеш тямущу людину, яка згодиться переїхати в Андріївку і взяти на себе мої справи на фермі. Тільки будь чесним з претендентами. Одразу розкажи, який Степан і за яких умов доведеться працювати. Не вистачало ще, щоб людина злиняла, а фермер ґвалт здійняв. Я в цей час нарию кілька цікавих папірців, які стануть нашим козирем. В нього далеко не всі справи були однозначними з точки зору закону. Будемо обмінюватися інформацією про те, як йдуть справи, а коли обоє зробимо, що треба, ви приїдете.

– А як ми будемо спілкуватися, якщо Степан відібрав у тебе телефон? – засумнівався Максим.

– Він не такий вже й дурний. Зрозуміє, що якщо ви не зможете зв’язатися, то почнете створювати зайві проблеми. Тому, скоріше за все, телефон мені повернуть.

– А якщо не поверне, я допоможу, – підключилася Богдана. – Він і стежить за мною менше – не очікує, що я здатна щось зробити.

– Добре, з цим розібралися. Але я не розумію, нащо сюди їхати Ліді?

– Бо це має бути таємна втеча.