День святого Валентина

Розділ 19

14 січня 2016 року

 

Злата зачинилася в своїй кімнаті й загубила думки серед сторінок підручників і зошитів. Їй не хотілося думати ані про тата, ані про Славу. Перша хвиля радості від того, що хлопець ще на одну ніч лишиться у їхньому домі швидко минула, варто було дівчині лише згадати його слова, сказані перед будинком. Злата раптом ясно, як ніколи, зрозуміла, що їй немає на що сподіватися. Для Слави вона була лише дивакуватою однокласницею. Ну… гаразд, донькою одної подруги батька і племінницею іншої.

До кімнати постукали. Злата обернулася, очікуючи, коли зайде Ліда чи Оксана, але з огляду на те, що двері не відчинялися, дівчина зрозуміла, що це хтось інший.

– Так?

– Привіт, можна зайти? – Слава злегка прочинив двері і просунув голову.

– Заходь, – першим поривом було вигнати хлопця й зачинити двері, підперши стільцем, аби не зміг відчинити, але вона швидко отямилася – не можна було допустити, щоб він здогадався про її почуття до нього.

– Злато, нам треба поговорити.

– Про що?

– Про те, про що ми не договорили вдень.

– А, на рахунок цього… Словом, вибач, я тоді погарячкувала. Просто нервую через тата, тому іноді дивні речі кажу й роблю.

– То ти  ж нічого такого не сказала.

– Я мала б розуміти, що дружба між хлопцем з лідерів класу і білою вороною не можлива.

– Але між дітьми батьків, які дружать, можлива.

– Це частіше вимушена дружба.

– Але не завжди.

– Враховуючи, що донедавна ти навіть не вітався зі мною, роблю висновок, що в нас спілкування лише на дружбі батьків тримається.

– Думаєш, я тебе на руках носив, бо згадав про батьків? Я ж, на відміну від тебе, завжди знав, що мій тато з твоєю тіткою спілкується. Аби справа була лише в цьому, то ми б давно друзями стали, за твоєю логікою.

– Тоді поясни мені свою, щоб я хоч щось зрозуміла.

– Ти – цікава дівчина. Не схожа на інших, але це твоя перевага. Просто я це помітив пізно. Ти щира, не прикидаєшся такою, якою бути модно, аби потрапити в коло лідерів, не підлаштовуєшся. Твої слова – це твої справжні думки. Твої дії продиктовані твоєю вдачею. Ти не шліфуєш нічого під те, що люди хочуть бачити і чути. Повіриш чи ні, але мені з тобою цікавіше, ніж з більшістю друзів, з якими я з першого класу спілкуюся. Бо вони дозволяють бачити лише свої обкладинки, а ти пропонуєш книгу.

– Цікаво, яку?

– Підручник з хімії, – Слава засміявся.

– Чого це? – насупилася Злата.

– Чорта з два що зрозумієш, але як пощастить розібратися, то виявляється, дуже цікава штука.

– Ти знову глумишся чи це комплімент?

– Комплімент. Мабуть. Мав бути він. Але я таке не вмію говорити.

– Мені звісно дуже приємно було почути, що ти так про мене думаєш, але все ж, до чого все говорилося?

– До того, що… – хлопець раптом залився сміхом.

– Чого ти так регочиш?

– Бо відчуваю себе першокласником.

– Тобто?

– Ну, знаєш, як малі кажуть «давай дружити».

Дівчина також розсміялася.

– Ем, ну, давай, – сказала Злата, коли обоє нарешті трохи заспокоїлися.

 

Цього вечора в кімнату Ліди також постукали. То була Оксана.

– Як ти, сестричко? – запитала вона, прилаштовуючись на стільці біля вікна.

– Непогано. А ти як? Батьки Олега не замучили тебе?

– Зовсім ні. Навпаки, вони були доволі привітними. Мені здається, вони нарешті змогли пробачити сестер-лиходійок.

– Дуже сподіваюся.

– Ну так, складно бути з чоловіком, коли його батьки на одне твоє ім’я реагують як бик на червону ганчірку.

– Та чи вийде ще бути з тим чоловіком…

– А чого ні? Чи між Олегом і Богданою таки щось зав’язалося за шість років?

– Я спершу приревнувала, коли тільки побачила її. Ця жінка доволі красива. Але варто було глянути на них разом, як одразу стало ясно, що романтичних стосунків там немає і не намічається.

– Тоді звідки сумнів?

– Не знаю, він цілком може не захотіти знов ув’язуватися у стосунки з кимось з нас, враховуючи все, що було. 

– Чому це «з кимось з нас»? Відносини можливі лише між вами двома. Я вже говорила тобі, що більше не кохаю його.



Tory_Chameleon

Відредаговано: 14.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись