2.

* * *

Хоч місяць і зветься листопадом, але цьогоріч зима настала так рано, що снігу по коліно насипало вже на початку місяця. От і зараз за вікном ревіла заметіль. А в класі – затишно.

Це була алгебра – предмет, який не подобався Каті і часом давався дуже важко. Щоправда, зараз на душі було не найкращим чином, тому Катя майже не слухала нову тему. От саме зараз їй конче треба було розслабитись. Крайній від учительського столу ряд дозволяв, схиливши голову й закрившись компактним шкільним ноутбуком, робити вигляд, що навчання йде повним ходом, а насправді байдикувати, як заманеться.

Катя й в минулі роки помічала, що в сувору погоду в цьому кабінеті затишно, і тепер думала: чому? Їй конче хотілось знайти відповідь на це питання.

І відповідь знайшлась. Ось у чому справа! В цьому кабінеті – не сучасні люмінесцентні лампи, а старовинні, грушоподібні, в плафонах, що за формою нагадували квіти. Хто б міг подумати, що така старовина створює таку чудову атмосферу?

Сусід по парті Сергій Жолудь щось сам до себе гмикнув. Катя скосила очі в його бік – хлопець старанно розв’язував приклади. Дивно, вони вже майже два місяці сидять разом, а жодного разу навіть не говорили ні про що. Хай Каті не до знайомств, а чому він такий мовчазний? Може, вчителі його попередили не займати дівчину зайвий раз, бо вона з потерпілого класу? Чи сам такий старанний учень, що дівчатами не цікавиться?..

- Записуємо домашнє завдання! – оголосила вчителька Ірина Данилівна.

Катя отямилась, подивилась в зошит. На цьому уроці вона не розв’язала жодного прикладу. Ех, страшно подумати, що буде з оцінками в кінці семестру…

Наступним уроком була література. Катя підозрювала, що сьогодні її викличуть, тому всю перерву ходила шкільним коридором з ноутбуком в руках.

Хтось налетів на неї на ходу. Катя, що саме читала про поеми Тараса Шевченка і подумки їх перераховувала, взагалі нічого не встигла зрозуміти. Щось штовхнуло її, ноутбук вибило з рук, вона схопила його, але все одно смикнулась з переляку, бо щось таки впало на підлогу.

І тільки через мить почула дуже знайомий голос:

- Вибач. Я не хотів.

Це ж Сергій Жолудь! Він схилився до підлоги, підняти те, що впало, і Катя простежила за його рухом. Виявилось, що в руках однокласника був старий паперовий підручник.

- Алгебра, - ніяково пояснив він, побачивши, з якою цікавістю Катя дивиться на книжку.

- Ага, - машинально відповіла вона, і Сергій, вирішивши, що на цьому розмову можна закінчити, пішов своєю дорогою.

«Відмінник», - подумала Катя насмішкувато і повернулась до літературної теми.

Справа в тому, що на ноуті взагалі мало вправ, прикладів і задач – для кожного предмету. Найкращим учням вчителька математики мала звичку роздавати на уроці ще й паперові підручники для додаткового розв’язування. Каті таке щастя не випадало, і вона була цим задоволена. Але вперше вона побачила підручник так близько, і він справив на неї сильніше враження, ніж вона сама очікувала. Цікаво, чому вчительська книжка опинилась в Жолудя на перерві?..

Та ніяким відмінником Сергій насправді не був, що й довів цей самий урок літератури, бо отримав на ній шістку.

Катя недарма підозрювала, що її теж викличуть. Вона вийшла до дошки, але думки її були чомусь прив’язані до Сергія з його підручником, тож, розповідаючи тему, Катя часто затиналась.

- Дев’ять, - нарешті вимучено мовила вчителька. – Бачу, що вчила, але чогось така невпевнена…

Каті було трохи прикро: вона могла відповісти й краще. Разом з тим не було жодного бажання перездавати тему. А от дечим компенсувати невдачу…

Дзвінка на перерву ледве дочекалася.

- Навіщо тобі підручник? – спитала Катя в Сергія, коли виходили з класу.

- Розв’язувати, - знизав хлопець плечима. – Мені подобається алгебра.

Більше поговорити не вдалось – однокласники відволікли Сергія, але після цієї короткої розмови в Каті думок тільки побільшало. Весь день вона намагалась бути поблизу нього, ніби випадково, і не губити його з поля зору.

На перерві перед останнім уроком їй подзвонила Настя.

- Я забула ключі, - поскаржилась вона. – Дай мені свої!

- Молодець, - похвалила Катя. – Добре, прийди й візьми.

- А де ти зараз?

- Біля англійської, на третьому поверсі.

Щойно Катя сховала телефон, однокласниці запитливо вирячились на неї.

- Моя мала, - пояснила вона. – Забула вдома ключі. Роззява!

Але поруч були не тільки подружки, а й Сергій. Він теж чув розмову і вочевидь зацікавився, та варто було Каті подивитись на нього, як він зробив вигляд, ніби йому нема діла до телефонних розмов однокласниці Сичик. Чомусь Каті було прикро, вона думала, що краще б він нічого не чув.

Настя прибігла не більше, ніж за півхвилини, а то й швидше. Так, саме прибігла – сходами піднялась бігцем і так само наблизилась до Каті, спритно оминувши ошелешених школярів.

- А, це та мала, що постійно бігає! – сказав хтось із присутніх.