3.

* * *

Наступний навчальний день розпочинався з біології. Каті, на її невдоволення, знову довелось сидіти з Сергієм. Вона ще була трохи ображена на нього, тому не дивилась в його бік і постійно намагалась відгородитись то зошитом, то ноутбуком. Сергій, що спершу заговорив привітно, відчувши сусідчин настрій, теж насупився й мовчав.

Вчителька Ксенія Ігорівна оголосила тему уроку: скелет людини.

- Хто хоче побути статистом? – спитала вона.

Біологічка з початком вивчення анатомії людини частенько викликала когось із учнів – показувати на ньому, що й як в організмі влаштовано. Це означало застрягти біля дошки на пів-уроку, не вести конспект, і... Катя швидше за всіх підняла руку.

- Сичик! Чудово! Прошу!

Катя вийшла до дошки з переможним виразом обличчя. Ще б пак, вона позбулась необхідності сидіти з Сергієм ще хоча б якийсь час.

- Якщо я нічого не плутаю, то ти, Катю, здається, займаєшся гімнастикою?

- Колись займалася.

- Колись? Ну, теж добре. «Колись» нас теж влаштовує. Справа в тому, - звернулась вчителька вже до класу, - що в гімнастів дуже гнучкий скелет. Потім я вам поясню, чим це добре й чим погано. А поки що, Катю, стань ось так, прямо...

Бути в Ксенії Ігорівни статистом виявилось прикольно. Катя могла щиро сказати, що гарно провела час, приймаючи пози то здорової людини, то людей з різними типами викривлення хребта. І це не кажучи про те, що й думати забула про Сергія.

Але повернувшись за парту побачила на закритому ноуті – це вона сама закрила чи Сергій? – складений навпіл папірець. Записка. Катя глянула на хлопця – той зосереджено конспектував матеріал.

Ледь втримавшись, щоб демонстративно не знизати плечима, дівчина розгорнула папірець.

«Не ображайся, що сказав про ідентів. Я сам ідент».

Кілька секунд Катя була просто приголомшена. Потім знов покосилась на Сергія – тепер уже шоковано. Але той все ще займався навчальним процесом. Катя не знала, що хлопець твердо вирішив залишити розмову на перерву.

Власне, до дзвінка лишалось вже менше десяти хвилин. Катя була задоволена: від писанини відкараскалась, вчителька дала їй завдання лише перечитати параграф з підручника... навіть не сказала вчити, просто прочитати! Але найбільше її порадувало, звичайно, Сергієве зізнання.

Катя була така схвильована, що відчула: це треба якось приховати від сторонніх. Тому відразу після дзвоника швидко зібралась і майнула до їдальні. Сергій не встиг побачити, куди вона зникла, і був трохи засмучений.

«А може, вона побігла заспокоювати сестру?» - подумав хлопець після марних видивлянь в коридорі.

І відразу повірив у цю версію.

Решта уроків проходили так собі. Сергій чекав хоч на якусь реакцію від Каті, але надія поступово почала танути. Катя навіть не збиралась заговорити з ним. Єдине, що втішало – після записки вона принаймні повеселішала.

Але однокласник просто не знав, що Катя ще й як збирається поговорити! Просто залишила цей намір на останню перерву і весь час ретельно обмірковувала, що і як Сергієві сказати.

На останньому уроці Катя зрозуміла: марно витратила цілий день часу, бо так і не добрала найкращих слів. От дійсно, слова наче навмисне повтікали від неї... А поговорити з Сергієм хотілось.

«Хай буде, що буде», - вирішила Катя.

Пілся дзвоника Сергій явно не квапився додому. Так повільно збирав речі!.. Чи то був засмучений, чи навмисне тягнув час. Навіщо?.. Але ж гріх не скористатись!

- Ти не поспішаєш, - сказала Катя хлопцеві.

Той вмить почервонів і опустив очі. Втім, відразу опанував себе.

- Було б куди... – промимрив.

- То може поговоримо?

Отепер Сергій зрадів по-справжньому!

- Можна, - відразу погодився він. – Тільки... це, мабуть, не вийде швидко. Може, провести тебе додому?

- А тобі хіба по дорозі?

- Та я теє... Справді не поспішаю додому.

- Є ще один нюанс. Сьогодні я йду з сестрою – у нас уроків однаково...

- Це та, що весь час бігає? – усміхнувся Сергій. – Так вона й додому бігає. Я бачив.

- Це коли йде сама...

- Агов, ви ще довго тут стирчатимете?! – гукнула їх однокласниця Іра.

Вони з подружкою Христиною сьогодні чергували і саме принесли удвох повнюще відро води.

- Ви наче всю школу вимити зібрались, - підколов їх Сергій, заробивши сердитий погляд Каті. – Добре, ми вже йдемо, працюйте на здоров’я.

- Не твоє діло, - кинула йому Іра.

Вони з Катею вийшли в коридор.

- То що – шукаємо твою сестру?

- Її не треба шукати. Ми завжди чекаємо одна одну на виході.

- Це ж чудово! – зрадів Сергій. – Тоді трохи встигнемо поговорити, поки спустимося з третього поверху...

- Ти про свою записку? – прямо спитала Катя.