6.

* * *

Зимові свята на дачі – це справді щось неймовірне!

Зранку тридцять першого грудня тато машиною завіз на дачу доньок. День видався похмурим і холодним, вітряним; але неторканий сніг за містом вражав красою.

Траса була розчищена, головна дорога садового товариства – наїжджена. Головне – втрапити колесами у дві смуги спресованого снігу – і котись собі як по асфальту.

- Зараз подивимось, чи добрий я водій, - сказав тато.

Його фірма не працювала на новорічні свята, тож він, з початком цієї міні-відпустки, відчув свободу й азарт.

Він спритно вирулив на дорогу. Судячи з того, як легко поїхала машина, таки втрапив у попередні сліди з першого разу.

- Звісно, що добрий водій, - зауважила Катя. – На дорозі ж сніг, а не грязюка!

- І то правда, - погодився батько.

Коли траплялось тут їздити навесні, восени чи зимою у відлигу – це всім запам’ятовувалось.

Перед дачною вулицею довелось спинятись і відчиняти ворота. Ключі були в усіх водіїв-дачників, тож тато вийшов і довго вовтузився. Повернувшись в машину, ще добрих кілька хвилин дихав на змерзлі пальці, перш ніж узятись за кермо.

- А тут теж хтось їхав! – помітила Катя.

Під снігом вгадувались недавні сліди від шин, які, однак, вже трохи були примасковані новою порцією снігу.

- Ну це ж добре, - відповів тато, заводячи мотор.

Але виявилось, що не так уже й добре. Їхати було важче, а навпроти одного будинку, де цілий шмат землі розчистили, щоб завести авто в ворота, смуги закінчувались. Далі – суцільна кучугура.

- Нам треба це чистити? – злякалась Настя.

- Не треба, - весело відгукнувся тато. – Просто приготуйтесь до атракціону!

Вони зі сміхом проривались крізь сніг. Але Катя, хоч і не тямила надто в машинах, подумала, що вони витрачають забагато пального.

- Бензин закінчиться? – чи то спитала, чи констатувала дівчина.

- Та вистачить! – безтурботно відповів тато.

Але, поглянувши на датчик, трохи збавив розхід пального.

- Зрештою, - сказав він, - нам тут лишилось три будинки проїхати.

Після чергових зусиль лишилось два, і тоді тато не витримав – вийшов штовхати. Дівчата веселились по повній: не машина людей везе, а вони машину. Пройшло чимало часу, перш ніж зупинились перед власними ворітьми.

- А от тут – доведеться чиститись, - посерйознішав тато. – Давайте всі разом.

В машині було якраз три невеликі лопати. Невеликі – але для Насті все одно занадто незручні. Менша сестра ненавиділа цю справу.

Ще хвилин десять – і дівчата, захекані, розпатлані, повернулись до машини. Грітися. Тато відчиняв ворота, і в них можна було прослизнути пішки – якби було трохи тепліше. Але на такому морозі – дзуськи! Хай вже машина попрацює.

Тато заїхав в останню кучугуру і далі возився з автівкою сам.

- Катю, тримай ключі! – подав він зв’язку. – Відчиняйте з Настею будинок, кімнати...

Дівчат не треба було просити двічі.

Будинок був великий, двоповерховий. Ганок із шістьма – як порахували дівчатка ще в дитинстві – сходинками. Подвійні вхідні двері ведуть до веранди. Влітку з вікон тут знімається скло, так що утворюється відкрита альтанка. Можна пити чай чи їсти морозиво, насолоджуючись свіжим вітерцем, пахощами квітів, зеленню лози... Зараз же – як звичайнісінька кімната.

- У будинку ще холодніше, ніж надворі, - поскаржилась Настя.

- Бо він промерз. Зараз нагріємо!

Катя, незважаючи на неслухняні пальці, спритно відмикала замок за замком.

Тісний коридорчик. Справа – двері до кухні. Прямо – до зали.

Головною дивовижею в залі був велетенський старовинний комин. Справжній. Дрова, заготовлені на кухні, в ньому горіли пречудово.

- Зараз увімкнемо комин і зігріємось, - ховаючи посмішку, мовила Катя.

Звісно, вона мала на увазі не цей комин, а електричний обігрівач. Розпалювати справжній дівчатам без батька категорично заборонялось.

Катя вискочила на веранду, швидко увімкнула електрику на щитку; потому майнула до кухні.

- Ти бігай, щоб зігрітись, - порадила вона, побачивши, що Настя тупцяє на одному місці й коцюрбиться.

- Тоді я зганяю нагору, подивлюсь, що там, - зраділа мала.

Кухня закінчувалась комірчиною, в якій на полицях зберігалась всяка всячина. А на підлозі спочивав обігрівач. Катя витягла його на світ Божий, узяла першу-ліпшу та більш-менш чисту ганчірку і заходилась витирати з нього пил.

Згори почулося чхання – акустика в домі була добра.

«Що ж там може бути, - подумала Катя. – Гори пилу, як і скрізь».

Увійшов тато. За собою він тягнув дві величезні сумки – з харчами, водою та необхідними речами. Лишив свою ношу в коридорчику.