Іденти або Практична біологія для старшокласників

11.

* * *

 

Тривала весна. Школярам все важче давалось навчання, учні й вчителі ходили знервовані, а уроки і тим і іншим дедалі більше скидались на каторгу.

Наближався день народження Сергія, і він розумів: треба повідомити родину, що на свято хоче запросити однокласницю. Треба тільки вибрати момент, коли вдома будуть не тільки батьки, а й Коля. Хоч Сергій часто сердився на брата за його постійні приколи, але зараз відчував, що саме ці приколи можуть послужити йому захистом.

- Катю, а якої думки про мене твої батьки? – спитав він якось дорогою зі школи. – Я маю на увазі зараз.

Катя знизала плечима:

- Та я навіть не знаю... Вони про тебе поговорили тільки раз, тоді, після днюхи. І все.

- Настю, а з тобою вони про мене не говорили?

Настя здебільшого ходила зі школи понура – мабуть, згадувала свою даремну біганину. І тому дорогою частіше перебувала без настрою, ніж із ним. От і зараз підняла на Сергія очі невдоволено.

- А чого б вони зі мною говорили? – спитала з претензією. – Я тут до чого?

Хлопець не знітився:

- Ну, вони могли заговорити з тобою, якщо хотіли щось довідатись таємно від Каті...

Настя лише пхикнула; але Сергія цим заспокоїла.

- А чому ти питаєш? – схаменулась Катя.

Він зітхнув:

- Бо намагаюсь передбачити, що казатимуть мої батьки, коли я запрошу тебе на свій день народження.

Каті раптом стало приємно-приємно. А запрошення-то вже пролунало – щойно. Хай не такими словами, як годилося б, але ж за фактом – уже...

А Настя, на превелике здивування сестри та його друга, залилась веселим сміхом.

- Нічого смішного, - буркнув Сергій, але так тихо, що дівчата могли й не розчути. – Я з ними ще не говорив. Якраз збираюсь, - повідомив він Каті вже впевненіше.

І що на це відповідати, як реагувати?

- Боїшся, що не дозволять? – бовкнула, аби сказати хоч щось.

Сергій зітхнув і... промовчав. А йому що тут казати? Бовдур бовдуром!

- Взагалі, яка тим батькам різниця? – заговорила Настя, хоча її вже ні про що не питали. – Ми всі ходимо до школи, в нас є друзі, з якими ми спілкуємось. І що тут уже такого, щоб запрошувати їх до себе на свято?

«Ага, - подумала Катя, - вони бояться, що дитятко завагітніє!»

- Тобто, ти хочеш сказати, що я взагалі повинен зробити батькам сюрприз, привівши Катю?

- А чому ні?

Сергій розсміявся:

- Ти говориш точнісінько, як мій брат!

- Ну от бачиш! Він правий.

- Але він – уже студент. А я – ще школяр. І в батьків на це свій особистий погляд.

- Подумаєш, школяр! – гарячкувала Настя. – Школярам що, дружити забороняється?

Вона так запекло обурювалась, що Катя дивувалась. Ну їй-то що до того, запросить Сергій до себе подругу чи ні? Все одно ж, якщо запросить, то Катю, а не Настю. Мала переживає за сестру? Ха! Ні, звичайно, таке зрідка буває, але точно не з приводу запросин кимось кудись.

Сергій ще намагався сперечатись – скоріше, із упертості, ніж з реальної потреби.

- А я тобі кажу, - нападала Настя, - це взагалі ні в які ворота! Ми не в двадцятому столітті, щоб батьки вибирали нам друзів! Ото запрошуй Катю, і начхати на думку батьків!

Катя досі лише стиха сміялась із їхньої розмови, а зараз злякалась – вже почали озиратись перехожі.

- Тихо! – прошипіла вона на сестру. – Навіщо кричати на всю вулицю? Всі дивляться!

Настя, схаменувшись, промовчала і тільки послала Сергію докірливий і водночас переможний погляд. До двору дійшли мовчки. Сергій глибоко про щось думав; Каті теж було над чим поміркувати.

Настав час прощатись. Втім, це було вже такою буденною справою...

- Ну, бувай! – прощебетала Катя.

Сергій узяв її за руку – теж звично – і зненацька мовив:

- То ти ж приходь на мій день народження.

- Так, обов’язково прийду!

Настя була задоволена – гадала, що це вона вибила для Каті запрошення. Однак ні сестра, ні її друг не помітили її виразу обличчя.

Потім, удома, Сергій зрозумів, що далі відступати нікуди. Катя прийде на його свято – і точка!

- Ма! – гукнув він, скидаючи верхній одяг.

- Що? – спитала мама від комп’ютера.

Можна було навіть не сподіватись, що мама за компом чогось не почує або не зауважить.

- Я на день народження запросив подругу.

- Яку ще подругу?

- Ну... однокласницю.

- Одну?

Сергій відчув недобре... щось дуже недобре... Але відразу зметикував, як вчинити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше