13.

* * *

Остання чверть навчального року видалась напруженою. Тести! тести! тести! Одне слово звучало в шкільних стінах.

Великим щастям для Каті було, коли математичка похвалила її саме за функції. Ледь не подякувала Сергію вголос, але стрималась – він би за таке не подякував.

Взагалі підготовка до тестів не була складною, бо всі типові завдання вже виконувались, нічого нового. Але ж як нудно! А тут весна буяє, власне, вже майже літо… Так хочеться нарешті якоїсь легкості!

В передостанній день навчання керівничка оголосила:

- Завтра стираємо з ноутбуків навчальну програму року!

Клас захоплено заволав. Стирання всіх матеріалів означало тільки одне – закінчення всіх уроків на цей рік.

- Тихіше! Ну що ви за люди, навіщо відразу горланити?.. Завтра о дев’ятій – з ноутбуками до учительської!..

- А потім?

- Потім – генеральне прибирання кабінету й подвір’я.

На це пролунало невдоволене гудіння. Однак і задоволених все одно було багато. Ну й нехай прибирання – все одно додому підуть рано.

А Сергій почувався чи не найщасливішим!

Наступного ранку під учительською зібрався натовп зі старшокласників. Сергій з Катею разом зайняли чергу за худорлявим хлопцем з паралелі одинадцятих.

- Скільки людей, - зауважила Катя. – А молодшим сказали приходити на дев’яту тридцять, Настя сказала. Як вони встигнуть?

Але коли розпочався процес, виявилось, що черга рухається з надзвичайною швидкістю.

- Стирати – не вантажити, - усміхнувся Сергій.

Але коли увійшли до кабінету, то побачили, що з ноутбуками працює аж троє вчителів. Катя потрапила до колишньої біологічки, що вела у восьмих класах.

- Як справи, Катю? – поцікавилась.

Вочевидь, зраділа, що побачила колишню ученицю.

- Та наче непогано… - розгубилась Катя.

- А з біологією в тебе цьогоріч краще, ніж минулого року, я за річним табелем бачу. Анатомія легша за зоологію? Чи часто була статистом?

Вчителька розпитувала, дивлячись в ноутбук, а в голосі була щира цікавість – жодного натяку на якісь там конкурентні почуття до колеги.

- Була пару разів. Але уроки зі статистами справді цікаві, навіть якщо статист хтось інший…

Вчителька зітхнула:

- Я згодна. Скільки мрію про живий куточок для наочних прикладів з зоології… Зелений куток з рослинами є, за людьми для анатомії і ходити нікуди не треба, а от з тваринами…

Катя потай посміхнулась із вчительської замріяності.

- Ага, - озвався поруч Сергій, - завести змій для вивчення плазунів, метеликів, щоб були комахи…

- О, і Жолудь тут! – вчителька нарешті відірвалась від ноутбука і подивилась на колишніх учнів щасливими очима. – У тебе теж цього року краще, але що тварин ти не любиш, я знаю…

«Справді? А я не знаю!» - подумала Катя.

- А ви боїтеся змій? – Сергій розважався далі.

- Ой, боюсь!.. Як би я демонструвала плазунів, якби був живий куточок, навіть не знаю!.. Тримай, Катю, свою машину. В ній же річний табель – дивись, не видали.

Катя з Сергієм вийшли з кабінету.

- Гумористка, - сказав Сергій. – Не змінюється.

Дівчину займало інше:

- А чому вона сказала, що ти не любиш тварин? Ти справді їх не любиш? А я й не знала.

- Я люблю нормальних котиків, собачок… З якими можна погратись, яких можна погладити. А весь цей тваринний світ, - він спробував скопіювати голос вчительки на словах «тваринний світ», - мені просто нецікавий. Я сидів на тих уроках, і коли мене викликали, весь час казав щось типу: «Ну, змії повзають, пташки літають, рибки плавають – навіщо їх ще вивчати?»

Катя засміялась:

- Ну, я не можу тебе уявити таким грубіяном!

- Так я не грубіянив. Воно не грубо виходило.

- І що ж вона тобі на це казала?

- Казала: «Щоб бути розумним, а не дурним». Або таке: «Щоб бути розумним і щось про цей світ знати»…

…На прибирання довелось розстатись: хлопців забрали в їдальню тягати якісь коробки, дівчата лишились в класі. Треба було вимити класну дошку, в тому числі й згори; так само й шафи. Помити стіни, парти, а насамкінець – вимити підлогу.

- Треба, щоб хтось постійно носив воду, міняв брудну на чисту, - порадила керівничка. – Так робота піде швидше, ніж якби кожен носив сам собі.

- Хай Сичик носить, - сміючись, запропонувала Оксана Шпичак.

- Ні. Катя в нас спортсменка, та й зростом нівроку, я думаю, пошлемо її нагору. На дошку й шафи, - вчителька обвела фронт робіт рукою.

Шпичак помітно зів’яла, але сперечатись не стала.

Керівничка розподілила решту обов’язків, і робота закипіла.