ЕПІЛОГ

- Привіт! – Сергій узяв Катю за руку і не квапився її випускати.

З одного боку від них шуміла міська вулиця звичним гуркотом, і парк вабив тишею на інший бік. Тишею, красою, спокоєм, свободою.

- Ти колись бувала тут? – спитав Сергій.

- Інколи, дорогою…

- Шкода, бо тут справді гарно. Зрештою, чого ми стоїмо на краєчку? Ходімо кудись далі…

Вони йшли не розтискаючи рук. Дивились на майже ручних білочок; Катя пошкодувала, що немає чим їх погодувати. Зробили кілька гарних фоток біля фонтану. І так дійшли до розкішного бузкового куща.

- Які гарні квіти! – Катя була у захваті. – Шкода, що не можна зірвати хоч одну!

- Так, - погодився Сергій, - я б із задоволенням зрізав для тебе гарний букетик… Але я зроблю тобі інший подарунок.

- Який?

- Заплющ очі.

Катя на мить завагалась, в очах виникло здивування. Але слухняно склепіла повіки.

Сергій наблизив своє обличчя до неї… і ніжно поцілував в губи.

Катя здивовано розплющила очі – і тої ж миті заплющила знов. Щемка приємність сповнила її. І вона відповіла на поцілунок.

Коли розплющила очі знов, встигла зауважити велетенське безхмарне небо, сліпучу зелень десь на периферії зору… А ніздрі вдихали свіжість і ніжність весняного вітерцю.

«Тепер ніколи не зрозумію тих, хто цілується в школі під сходами», - чомусь раптом подумала – зовсім не ті відчуття.

Ця думка, на перший погляд недоречна, розвеселила, додавши барв і без того світлому безмежному щастю.

Все це відбувалось якусь мить, ніби розтягнену на довгі хвилини. Сергій знов заговорив, щойно короткий поцілунок скінчився.

- От, - хлопець трохи збентежився, однак був не менш щасливий за Катю. – Тепер кожна квітка бузку – твоя. Бо коли ти бачитимеш його… буде що згадати.

- Так, - дівчина усміхнулась, але подумала, що ці слова зайві.

Взагалі будь-які слова зараз зайві. Вона й відповіла якось автоматично, просто щоб відповісти. Сама ж ніяк не могла отямитись від такого приємного враження.

- Може, посидимо в кафе? – запропонував Сергій.

Поцілунок дивним чином надихнув його щось робити, якось далі діяти, не стояти на місці.

Катя кивнула. Зараз вона була згодна на все, що запропонує Сергій.

Вони попрямували до закладу, знов тримаючись за руки, але вже без жодної ніяковості, а з розумінням, що так і має бути. Лише вже майже біля порогу Катя стурбувалась:

- А в тебе є гроші?

- Аякже! Коля розщедрився…

- Тобто, ти в нього випросив? – сміялась Катя.

- Ні, позичив. Він мені знаєш як гроші позичає? Каже: віддаси, коли працюватимеш. Тобто суми накопичуються, збільшуються… Я вже винен йому кількасот гривень.

Було неясно, говорить Сергій серйозно чи жартує, але дівочий сміх дзвінко котився парком.

А потім вони насолоджувались соком і морозивом, і в смак ласощів впліталось шалене відчуття чогось величного й прекрасного попереду. Тому що саме сьогодні обом стало зрозуміло – для них все тільки починається…