Ідентична історія

Глава 2. Аніка школярка!

Через деякий час діти пішли до школи, на жаль, їхню компанію довелося покинути Івану, бо він з його батьками переїхали в інше місто, друзі були засмучені через те що їм доведеться попрощатися з Іваном. Вони домовилися, що будуть спілкуватися по телефону, або листуватися, хоча б один раз на місяць. Аніка була відміною ученицею і завжди отримувала гарні результати,але був і виняток коли

дівчинка отримала незадовільну оцінку, бо не підготувалася до уроку, через те, що святкувала день народження Марка разом  з друзями.

Коли Аніка почула незадовільно, вона була в дуже пригніченому стані.
На уроці фізичної культури:
- Аніко, досить вже сумувати давай краще пограємо в класики?
- Вибач. Я не можу, мені треба вчитися!
- Ти знов за своє!
-  Я маю гарно вчитися, бо якщо зараз зупинюся потім не наздожену, а весь час ходити до репетиторів не можу.
- Вчися на здоров’я, я можу й з Марком пограти, все тобі вдасться я відчуваю, а мене інтуїція рідко розчаровує.
Через декілька хвилин:
- Марку, ходім у щось пограємо можу запропонувати: класики, або у підкидання м’яча!
- Белло, ти звичайно пробач, але я саме збирався з хлопцями у футбол, можу запросити тебе до нас у команду. Та не думаю що хлопці погодяться.


- Дякую, за запрошення та я мабуть, ще когось пошукаю.

Сама до себе:
- Чому моїм друзям нема до мене діла, хоч зникни з уроку ніхто не помітить. Можна спробувати…хоча не думаю що вчитель нічого не помітить. Ось і він.
- Белло, а ти чому сидиш, нічого не робиш іди з дівчатами пограй у волейбол!
- Та я не зовсім то й хочу грати.
- Ходім пограєш.
-Ну,..добре.
Через 5 хвилин.
- Ти з нами, Белло?- запитала Лора.
- Так звісно.
- Добре починаємо гру! - промовила Сара.
В цей же день Аніка перездала завдання на відміно і була на сьомому небі. Так Аніка й закінчила 2 клас на відміно.
Звичайно, що цей час друзі отримали багато листів від Івана,

які надходили до Аніки, але всі вони були однотипні, бо він весь час писав однакові листи інколи змінюючи вже знайомі всім слова, ці листи не були довгими та й не були зовсім короткими, вони були не змістовними. Ось наприклад   лист:
                                                                   «Привіт, друзі! 
   Хочу сказати, що нічого досить цікавого не сталося, лише мені, декілька днів тому, подарували красивого робота. Яким я щойно грався. Справи в мене йдуть нормально, мені вас не вистачає, але я вже звик до цього. 
                     З найкращими побажаннями,
                                                      Ваш Іван. :3»
А ось вже 2 лист:
                                                                 «Привіт, друзі! 
   Хочу сказати, що нічого досить цікавого не сталося, лише мені, декілька днів тому, подарували маленьке кошеня. З яким я щойно грався. Справи в мене йдуть нормально, мені вас не вистачає, але я вже звик до цього. 
                    З найкращими побажаннями,
                                                      Ваш Іван. :3»
Згодом Марк перестав проводити багато часу з подружками, витрачаючи його на нових товаришів, і вже в 2 семестрі 3 класу дівчата визнали одна одну найкращими подружками. Йшов час, а дівчата все більше міркували над тим ким вони хочуть стати у майбутньому, адже воно їх все одно зустріне.
- Аніко, я міркувала над тим ким мені стати у майбутньому і поки, що вважаю, що хочу стати маркетологом. А ти ким Аніко?
- Я, мабуть, співачкою, але поки що мені це здається не здійсненим.
- Я впевнена, що якщо сильно прагнеш, то все вдасться. Я ось наприклад, уявляю, як я сиджу собі в кріслі і працюю за комп’ютером і все в мене вдається мене всюди впізнають і всі довкола задоволенні, а як ти уявляєш своє життя працюючи співачкою?

- В тебе гарна ідея, і більш реальна в порівняні з моєю. Я в сою чергу бачу себе на сцені, співаючою свої власні пісні, чуючи захоплені вигуки та гучні оплески, ще хочу чути як мені підспівує натовп.


- Я вірю, що я це побачу й наяву разом з тобою.
- Ти теж досягнеш свого, ти цього заслуговуєш подруго! – захоплено промовила Аніка.
Час не зупинявся і ось уже 4 клас, Аніка й до цього часу не забувала про Івана і читала його  листи, навіть відповідаючи на деякі з них. З Беллою вона й досі дружила не зважаючи ні на що. Все було б гарно, навіть дуже якби не одна прикрість, яка спіткала дівчинку. Вона й досі прагнула розпочати свою співочу кар’єру і починати вона хотіла із занять з вчителем, який міг би її навчити професійно співати, але займатися треба було не раз, а хоча б 3 рази на тиждень  і це не було дуже дешево. Вона весь час питала батьків, коли ж вона буде починати співати та батьки весь час її казали, що пізніше, бо зараз все взагалі кепсько вони ледь зводять кінці з кінцями. Кожна така розмова закінчувалася роздратуванням батьків і гіркими слізьми дівчинки. Вона не знала куди від цього всього заховатися, аж поки не дізналася…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше