Дещо про кинджали

Глава 22

Аліса почала гарячково обмірковувати все, що сказав Ян: «Як я пов'язана з охоронцями? Через кинджали, через те, що моя смерть відкриває та закриває портал у інший світ? Але ні, Ян говорив про пряму залежність від охоронців. Він казав, що вони наділили мене силою, зробивши ключем. Звичайно, можна й надалі прикриватися своєю приналежністю до роду воїнів і логічно все зв'язати, але я вже давно відчула, що справа не лише в цьому».

- Чому така назва? - запитала Аліса.

- Мій народ знайшов спосіб подорожувати світами.

- Подорожувати за допомогою порталів?

- Так.

- Але ж портали не можуть бути відкриті постійно, - розмірковувала Аліса вголос. – Значить, має бути ключ.

– Від кожного світу свій, – кивнув Себастьян.

- Чи можна назвати мене ключем, якщо я відкрила портал і можу його закрити? Чи вся справа в кинджалах? Вони ключі? А я лише ключник?

- В даному випадку все складно, - скривився Себастьян. – Ключі – це маленькі кульки з особливим наповненням. Вже вибач, не можу розповісти більш докладно, тому що не сильний у цій галузі, душенько. Коли Васельс розгнівався на мене, то знищив усі мої ключі від інших світів, залишивши лише один… - від мого світу. Він вивчив його вміст і за допомогою магії створив перший кинджал, який всмоктав мою душу. Залишок вмісту ключа Васельс увів собі в кров, зв'язавши кинджали та своє покоління. У крові кожного його нащадка була субстанція з ключа, яка у зв'язку з кинджалами відкривала портал.

- Але ж, ключа більше немає, а кинджалів вже дванадцять, - Аліса слухала затамувавши подих, налякана раптовим одкровенням Себастьяна. – Звідки вони беруться?

- Ці кинджали створені із крові воїнів. Васельс створив вічний ланцюжок. Якщо воїн вмирає, його кров кристалізується, та створює кинджал.

У Аліси виникло бажання зняти з себе всі ці «мертві душі». Вона судорожно проковтнула, стримуючи порив.

– Бачу, що тобі не дуже подобається правда? – усміхнувся Себастьян. - Може, мені зупинитися, душенько?

- Я хочу знати все, - похитала головою Аліса.

- Хто б сумнівався! - протяг Себастьян. – Це триватиме доти, доки одне з поколінь не вимре. Але кинджали створювалися з іншою метою.

- Вони були для демонів із порталу, – здогадалася Аліса.

- Саме так! Ми дуже живучі. У нашому світі є такі технології, які ви навіть не можете уявити. Будь-яке поранення, навіть смертельне, можна вилікувати. Можна отримати нове тіло, в яке буде поміщена твоя душа, і все. Вічне життя! Але ці кинджали вбивають нас, розсіюють душі, залишаючи лише пусту оболонку. У моєму випадку Васельс був обережний. Він зберіг мою душу для вічних мук. З моїми побратимами він не хотів няньчитися, рахуючи їх демонами. Як бачиш, я його дуже засмутив!

- Навіщо твої побратими прийшли у цей світ? - Аліса згадала вбитих прибульців. – Чому саме зараз?

- Мені теж це цікаво, - усміхнувся Себастьян. – У моєму світі була своєрідна війна. Охоронці вимирали, всі тинялися іншими світами, відчуваючи себе королями, і творили, що їм заманеться. У нашого народу з'явився лідер, який вирішив це зупинити. Вона запечатала портали, залишивши нас там, де ми перебували на той час, без можливості повернутися додому. Вона погрожувала, що вб'є кожного охоронця, який зважиться пройти через портал. Звичайно, перед тим, як прийняти подібне рішення вона сповістила всіх, хто гуляє світами в необхідності повернутися, але до її слів прислухалися небагато, нікому не хотілося залишати «пост бога». Охоронці, які живуть у своєму рідному світі, можуть переміщатися світами, коли захочуть, за наявності ключів. Васельс закрив для них подібну можливість у цьому світі. Портал можна відкрити лише з волі мешканців цього світу, до того ж односторонній. Портал запрацює по обидва боки після твоєї смерті. Але за весь час, який я нудився в кинджалі сюди не приходили охоронці, жодного разу.

Хоч Себастьян і був надзвичайно відвертим, Алісі здавалося, що своєю розповіддю він переслідує якусь мету. Занадто пильно він стежив за дівчиною, чекаючи на її реакцію.

- Твоя розповідь - відкриття для мене.  Щось мені не хочеться, щоб у нашому світі розгулювали твої боги.

- Чому б тоді не вбити Стаса з батьком? - запитав Себастьян. - Все закінчитися зі смертю закликачів.

Аліса скривилася. Їй не хотілося вбивати Стаса, нехай це і було вирішенням усіх проблем.

- Ти дуже незвичайна, - задумливо сказав Себастьян. - Мені хотілося б розгадати цю таємницю.

- Це схоже на комплімент, - посміхнулася Аліса. - Останнім часом я чую, що абсолютно звичайна і не викликаю жодного інтересу у чоловіків.

- Повір мені - це не так, - усміхнувся Себастьян.

- Шкода, що подібне мені каже примара з іншого світу, та ще й нетрадиційної орієнтації, – зітхнула Аліса.

- Я вирішив ввести покарання за кожну згадку про мою орієнтацію та примарність, - погрозливо сказав Себастьян.

Аліса підняла брову. Вони сиділи в кафе, наповнене людьми, бо час був обідній. Сидіння, на якому сиділа Аліса, було заблоковане з боку виходу пакетами з покупками, а дівчину захищав стіл, присунутий до стіни. Алісі здавалося, що вона у повній безпеці. Себастьян не наважиться щось упнути. Дівчина поблажливо посміхнулася:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше