Дев'ятнадцятирічна Леді Баг

38. Вирішальний момент.

Перший день травня плавно наближався до свого логічного завершення, стрілки всіх французьких годинників ліниво просувались до позначки шостої години вечора. Напередодні цього Наталі, знову у образі, що їй надав талісман бика, швидко та впевнено прямувала до Ейфелевої вежі, де планувала зустрітись із Леді Баг, з її допомогою зійтись у бою з Адріаном та перемогти його. Що робитиме далі, жінка не знала, але зараз її основна метка, це позбавити юнака його персня.

Можливо він й справді не знає, хто вона така, тож у такому випадку дещо вирішити буде врази простіше. Можливо, якби знав, чи хоча б здогадувався, що під цим образом ховається його гувернантка, то дав би про це якось зрозуміти. Ось вже два дні жінка надалі перебувала у маєтку Агрестів, а він жодного разу не з’явився. Їй хотілось розцінювати це як факт того, що Адріан нічого не розуміє. Хоча, від нав’язливих думок про гірше зовсім нікуди сховатись, тож вони, раз за разом, виповзали на поверхню, диктуючи їй: «Він все знає, і саме тому не приходить».

Леді Баг вона старалась розцінювати як інструмент у перемозі над Андріаном, як таку, завдяки чому зможе це зробити. Але коли побачила, як та плаче, зрозуміла, що вона також заплуталась у всьому цьому безладі, котрі натворили камені чудес. Видно раніше їй вдавалось здобувати перемоги над Габрєлем тільки через те, що не була сама. А тепер, коли опинилась наодинці проти ворога. Який раніше був її союзником. Поволі зазнавала поразку за поразкою. І так би настало остаточне фіаско. Якби вчасно б не втрутилась Наталі. Саме тому Леді Баг тепер повинна перейти на роль підлеглої, позаяк сама нічого не зможе зробити. У всьому повинна слухатись саме Наталі, аби не трапилось чогось ще гіршого.

Нарешті, прибувши до Ейфелевої вежі, Наталі застала там Леді Баг. Але не одну.

- Що вона тут робить? – невдоволено спитала Наталі, вказуючи на Пурпуру Тигрицю.

Чогось такого Леді Баг і очікувала, тож вже підготувала на перед кілька фраз.

- Я припустила, що нам знадобиться допомога.

- А ми про це говорили? – не вгавала Наталі, котрій явно не подобалась самодіяльність Леді Баг. – Я дала тобі знати, що ця справа стосується лишень нас двох та його. Більше нікого не потрібно.

Леді Баг поглянула на Пурпурну Тигрицю, якій явно незручно чути всі ці слова. Але відступати від свого не збиралась. Крім того, варто заступитись за свою колегу по супергеройській діяльності. Марінетт ближче підійшла до Наталі та тихо, майже пошепки, промовила, щоб її більше ніхто не чув:

- Для неї Адріан не настільки важливий, як для нас. Для неї не є проблемою бити його з цілої сили, та остаточно перемогти. Тож саме вона та деталь. Яка потрібна нам для бажаного результату.

Наталі оглянула спершу Леді Баг, потім перевела погляд на Пурпурну Тигрицю. Припустивши, що щойно почуті слова мають певну логіку, легко кивнула головою:

- Гаразд. Нехай буде так.

Леді Баг посміхнулась, та всередині святкувала невеличку перемогу, позаяк вважала, що вже не настільки підлегла від Наталі, як би та хотіла.

- Гаразд, план у нас такий, – почала Наталі. – Ти, - вказала вона на Леді Баг. – викликаєш Кота Нуара сюди і чекаєш на нього. А ми. – поглянула вона на Пурпурну Тигрицю. – заховаємось неподалік. Коли він прибуде, то відволічеш його повністю на себе. Коли ж його увага буде повністю прикута на тобі, тоді ми тихо  нападемо на нього заді та знерухомію. Ти ж, у цей час. Зв’яжеш його своїм йо-йо. І так ми його здолаємо.

- Все так просто? – здивувалась Пурпурна Тигриця.

- Чим складніший план, тим вищий ризик, що щось піде не так, – повторила вже раніше сказану фразу Наталі. – А тепер, - звернулась знову до Леді Баг, - викликай його.

Дівчина взяла йо-йо, але не поспішала здійснювати виклик Адріану. Щось її зупиняло. Сама не могла зрозуміти, що саме і чому.

- Що таке? – спиталась Наталі, бачачи стан своєї союзниці.

- У мене таке враження, наче все це не правильно.

Наталі ближче підійшла до Леді Баг, торкнулась її плече та поглянула у вічі:

- Я розумію тебе. Мені також не приємно ось так діяти з Адріаном. Але я розумію, що іншого способу, щоби допомогти йому, просто не існує. Його порятунок у його поразці, як би це парадоксально не звучало.

- А потім що?

- А потім його талісман  ось цей, - вказала вона на камінь чудес бика, - віддасться тобі, як хранительці Шкатулки чудес. – ці слова трохи обнадіяли Марінетт. – Але про це потім, після перемоги. Зараз же роби те, що повинна.

Леді Баг легенько кивнула головою, після чого таки набрала свого колишнього колегу. Він відповів майже відразу, але нічого не говорив.

- Адріан, гадаю, що це все варто закінчити сьогодні. Я так більше не можу. Очікую тебе на Ейфелевій вежі. Нехай все вирішиться, або ти програєш, або я. Приходи якомога скоріше.

Він, нічого не відповіси, перервав зв'язок. Це, всі троє, сприйняли, як те, що Адріан вже в дорозі.

- Удачі, - мовила Наталі, після чого відправились із Джулєкою у засідку. Марінетт же залишилась наодинці, очікуючи прибуття Адріана.

Наталі, опинившись на рівень вище над Леді Баг, жодним словом не обмовилась із Пурпурною Тигрицею, хоча прекрасно розуміла, що друга хоче побесідувати про щось, задати кілька питань про все, що тут відбувається. А також про те, ким вона є. Наталі ж не зводила погляду від Леді Баг, як та мучиться від очікувань та самотності, ходить у різні боки, виглядає вдалину, чи не наближається Адріан. Жінка усвідомлювала увесь вихор відчуттів своєї союзниці. Щось подібне й сама відчувала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше