Розділ 1

Це кохання несподівано зародилось в одну мить, спалахнувши між нами несамовитим вогнем пристрасті, спалюючи дотла, руйнуючи все довкола. Ми його приборкали і тепер в наших руках ця шалена сила, ми її пронесемо через усе життя.
Навіки твій С. (Сем і серце, що палає від кохання)

   Розставатися з людьми, які торкалися серця, завжди важко – страждає душа. Глибина цих мук і болю залежить лиш від того, наскільки рідною і близькою вдалось стати людині, яка йде від тебе. Чим глибше впускаєш когось в серце, тим важче потім його звідти витягти. А якщо цей «хтось» ще й проростає там корінням - вже не дістати взагалі...

   З Єгором ми зустрічались цілих чотири роки, ще зі школи. Стосунки ці не можна було назвати зразковими. Постійно сварились, мирились, та все ж він зумів торкнутися окрайця мого серця. Хоча тоді я не знала, що біль від його зради взагалі нікчемний, адже в житті на мене чекають набагато гірші страждання, викликані тим, хто так віроломно увірветься в душу, залишивши там пустоту й відчай, розчавивши брудним черевиком серце.

   Пробуючи забути зрадника Єгора, пішла в клуб з подругою, та саме там натрапила на НЬОГО - майбутню причину всього: нестерпного болю, гірких спогадів, та згадок про коротке неземне щастя. І ім'я йому Сем.

   Цей світловолосий хлопець, вищий за мене майже на голову, зі стильною зачіскою в одязі спортивного стилю, одразу припав до душі, до серця, до свідомості і взагалі до всіх інших частин тіла. Лиш глянувши, потонула в глибині очей. Мить розтяглася у вічність, все навколо зникло, навіть звуків музики не чула.

    "Так не буває..." - пробували достукатися залишки здорового глузду, раптовою принишклою думкою, але я не зважала. Лише один погляд і він став центром Всесвіту. Це було те, що всі називають коханням з першого погляду, я наче, впізнала його душею. Мов реальний постріл в голову, після якого реанімувати вже неможливо. Між нами заіскрило так, наче, ми високовольтні лінії електропередач. Але ж така висока напруга може вбити... Про це неодмінно треба було подумати тоді, хоча нас вже ніщо б не зупинило - з головою погрузли в неконтрольованій пристрасті. Звичайно, все можна було б списати на алкоголь, однак ми точно так само п’яніли і від своїх шалених почуттів.

   Розлучатись не було сили. Бажали кожну хвилинку, секундочку проводити разом. Здавалось, навіть перестали дихати наодинці.

   Писали одне одному милі записочки, потай залишаючи їх в кишенях щоб потім на самоті читати і подумки бути поруч. За весь час цих записок назбиралась ціла гора. Ми навіть колись жартували, що неодмінно оформимо їх в книгу і назвемо "Історія несамовитого кохання". Не судилось... Записок залишилась сила-силенна, а от кохання не витримало жорстокого натиску реальності і його більше немає.

   Недарма ж Рина, моя найкраща подруга, завжди повторювала, що такого почуття просто не існує в природі. Хоча з появою в її житті Дем’яна, ліпшого друга Сема, ці цинічні погляди на світ кардинально змінились, зробивши її такою романтичною, якою колись я була. Ми, наче, помінялися місцями, тепер вже я стала такою ж жорсткою, зневірившись…

   А колись…

                                                                        *** *** ***

   Наше п’яте побачення.

    Ми вже стали майже нерозлучні, адже саме так прокоментувала наші стосунки подруга. Мені його було мало, відчувала, що потрібно насититись сповна.

   Сем заїхав за мною ввечері, вручив чималий букет блідо-рожевих троянд. Такий величезний, що я ледве могла його тримати, та задоволено раділа мов те мале дитя, отримавши таку бажану іграшку. Він вже тоді знав, що це мої улюблені. Ніжно перебираючи пальцями і пестячи пелюстки загадково зиркнула на нього з-під вій.

    Підійшов майже впритул та обійняв за плечі, оберемок квітів так і залишався між нами. Потім схилившись, легенько торкнувся губ. Я вже не хотіла його відпускати. Ледве відірвались одне від одного, згадавши, що стоїмо посеред тротуару біля мого під’їзду на виду у всевидящих сусідів.

- В автомобіль! – захриплим голосом звелів Сем, наче, прочитавши мої думки.

   Миттю підкорилась, томно чекаючи продовження, замріяно обіймаючи свій букет.

    Кинув на мене підозріливий погляд, потім поволі перевів його на квіти, розуміючи, що я не бажаю з ними розлучатись, легко посміхнувся, викрививши вуста.

   - Які в нас плани? – запитав, торкнувшись акуратних локонів і почав їх ніжно перебирати, пестячи. - В клуб, як зазвичай?

   - Може до тебе, – сміливо запропонувала не відводячи очей від губ, які знаходились в такій небезпечній близькості.

    Він ніби не чув. Декілька секунд просто дивився завмерши, залишивши в спокої волосся, потім схилився над обличчям та виконав безмовне прохання, закарбувавши на вустах ніжний, до неможливості невагомий цілунок, який ще більше розбурхав емоції. Легенько відірвавшись, прошепотів, лоскочучи душу бархатистим тембром:

   - Ти дійсно цього хочеш?

    Як можна сумніватись і ставити настільки дивні питання?

   Моєю відповіддю став нестямний поцілунок. Я знову захопила в полон його губи, шалено терзаючи їх, притягуючи за потилицю до себе ще ближче. І коли він нарешті відірвався, незадоволено застогнала, на що Сем усміхнувся і легенько взявши за підборіддя, провів великим пальцем по губі, де тільки що були його жадані вуста. Від такої несподіваної ласки, примружилась і знову потяглась йому на зустріч, тремтячи від бажання.

    Здається, ця поведінка стала найкращим доказом того, що саме мені від нього потрібно, і наскільки я впевнена в своїх намірах.

    Через декілька хвилин ми вже мчали за місто в його будинок. Саме тоді й зрозуміла, що він як і я, несамовито бажає бути зі мною, розділити цю пристрасть, яка вже давно рветься назовні, потонути в нестримних почуттях.

    Нарешті дістались того, як виявилось, величезного особняка. Мені було однаково на навколишню розкіш і убранство, я могла бачити тільки його, майже не звертаючи увагу на інші дрібниці.