Розділ 3

Здається, ми з тобою добряче влипли. Врятуватись неможливо, але нам і не треба… Ми - порятунок одне для одного від цього несамовитого, швидкоплинного та інколи несправедливого життя.
Навіки твій С. (Сем і солодощі на ніч)

Міцно тримаючись за руки, ми з Семом неквапливо прогулювались набережною.

Саме ця прибережна зона, являється основною принадою нашого чарівного міста, яке іноді жартівливо називають «власною Венецією». Туристів і жителів сюди першочергово вабить дивовижної краси світломузичний водограй, аналогів якому немає в Європі. Це настільки феєричне шоу, що подивитись на нього щовечора сходиться велика частина містян. Проте працює фонтан лише влітку. Взимку та осінню, от як зараз, тут можна тільки прогулятись, та посидіти в спеціально облаштованих місцях, милуючись водною гладдю. Хоча деякі розваги все ж є - Сем самостійно мені їх придумав, імпровізуючи вже на місці.

Підійшовши до оглядової зони, помітили показну дівчину в довгому пишному платті, вона наче зійшла з обкладинки якогось стародавнього роману. Ця панянка постійно прогулюється набережною, пропонуючи гостям міста і його жителям придбати розкішні українські віночки, інші прикраси для волосся та величезні льодяники. Влітку її тут можна зустріти щовечора, а от осінню, з’являється лиш на вихідні і то не завжди. Сьогодні нам пощастило.

Сем, чомусь несподівано вирішив, що мені просто необхідна така прикраса і кинувши мене, одразу підбіг до неї, вибираючи найбільший і найкрасивіший віночок з різноколірними стрічками. Як же він забавно виглядав в ті хвилини...

А взагалі, в моєї подруги Рини, ціла крамничка подібних дрібниць, включаючи й прикраси для волосся, але хіба Сема зупиниш, коли він вже щось собі надумав?

Повернувся до мене з хитрющим поглядом, та акуратно почепив на голову придбану річ, пригладжуючи волосся. Пустотливо всміхнулась у відповідь.

- Як же він тобі личить, - прошепотів милуючись.

Одразу ж витяг телефон та почав робити зі мною світлини в різних ракурсах. Сміялись та бавились, наче, діти, не хвилюючись, що подумають, чи скажуть перехожі. Здавалось, всі і так змирились, що ми якісь трохи дивні.

Повеселившись досхочу, присіли на лавку. Він не випускав мене з обіймів. Цілувались. Будували плани на майбутнє літо, вирішивши приїжджати кожних вихідних на набережну. Хіба можна було проґавити таку можливість насолоджуватись прекрасним? Як постійно повчає моя бабуся: поки молоді потрібно жити, насолоджуючись сповна всім.

Притулилась до плеча Сема ще міцніше, щоб вловити всі ті крихітні частиночки тепла, які від нього йшли. Заплющивши очі, радісно усміхнулась, та розплющивши знову, помітила високо в небі кольорову плямку, яка то наближалась, то відступала. Показала Сему, ніби, пробуючи зловити рукою. Він дивився вгору декілька секунд та запевнив, що дістане її. В наступну мить він вже швидко біг сходинками вверх від річки. Мені не було видно, що саме там відбувалося, але через декілька хвилин повітряний змій невпинно наближався в мій бік. За ним з’явився і Сем. Стражденно усміхалась, подумки благаючи, щоб він хоч не відібрав цю іграшку в якоїсь дитини.

- Ну ось поглянь, я спіймав цього змія спеціально для тебе. - мило хизувався своїм здобутком, передавши мені мотузку. Глянула високо вгору, натягнувши її, допомагаючи своїй кольоровій "пташці" триматись в повітрі.

- Оце так презент, - пролепетала не стримуючи радості і з вдячністю глянувши у вічі, прудко поцілувала.

Не перестає дивувати, постійно щось вигадує, щоб тільки усмішка не сходила з мого лиця. Такий витівник, з ним точно не засумуєш.

- Вааау! – захоплено вигукнуло мале дівча років десяти, оцінюючи мою забавку. Навіть кинула свій малюнок на асфальті із захватом дивлячись високо в небо.

Ми обоє глянули на неї, нарешті відірвавшись від споглядання одне одного.

- Подаруємо їй? – підморгнув Сем.

Усміхаючись кивнула. Нехай ця іграшка принесе ще комусь трішки радості.

Дівчинка не повірила своєму щастю, коли Сем вручив їй мотузку в руки, та навіть кинула розгублений погляд на матір, яка весь час мовчки спостерігала за всім збоку. І взяла її тільки коли та дозволила. Як виявилось Сем, обміняв повітряного змія на кольорову крейду - позбувшись однієї забавки, одразу знайшов іншу.

- Так, зараз ти йдеш он туди, – наказовим тоном вказав мені напрямок вздовж набережної та серйозно додав: - і не підглядаєш, аж поки я не прийду до тебе.

Радісно погодилась, адже бачила, що він знову щось вигадав. Цікаво…

Відійшла в бік, розглядаючи квіти свого віночка, який швидко зняла з голови. Пройшло декілька хвилин, це німе споглядання набридло, тому знову одягла прикрасу на голову, зиркнула на екран телефону, поправляючи штучні ромашки та маки і розгладжуючи стрічки, які розсипались по спині.

- Ну що готова? - враз промовив Сем прямо над вухом, навіть сіпнулась від несподіванки. – Ходімо.

Схопив за руку, та швидко повів східцями вверх. Підвівши до гранітних перил вказав пальцем вниз, туди де ми недавно стояли біля водної гладі, бавлячись повітряним змієм. На асфальті чітко красувався надпис крейдою «Ліна, я шалено тебе кохаю!!!».

Збентежено глянула на нього, намагаючись усвідомити все.

- Я безумно тебе кохаю. - повторив в голос, з любов’ю вдивляючись в глибину очей. Вклав у ці слова всю серйозність, наче, від цього могло залежати життя.

Замість поцілунку, який зазвичай супроводжує подібні зізнання, просто міцно його обійняла, ховаючи очі, щоб приховати сльози радості. І тільки трохи вгамувавши вируючі почуття, потягнулась до його губ.

Звичайно, ми не могли не закарбувати такий важливий момент для майбутніх нащадків, тому знову робили селфі на фоні красиво виведених літер його зізнання. Потім спустились вниз до цього надпису. Мене переповнювала така нестримна радість, що це потрібно було кудись виплеснути. Здається, на Сема це подіяло точно так само, тому він раптово сказав витягти з кишень всі речі, та зняти сумку. Повторив за мною, а потім зняв вінок з моєї голови.