Дихай... без мене

Розділ 12

Твоє ім’я викарбуване в душі і на серці. Воно стало клеймом, наче, хтось безжально притулив його розпеченою сталлю, випалюючи все, що там було до цього. Ніхто вже не зможе стерти тебе з пам’яті, та я нікому навіть спробувати це зробити не дозволю…
Навіки твій С. (Сем і схованка від усього світу)

Як же болить голова! Ця жахлива мука навіть не дозволяє розплющити очі. Збираю всі сили і все таки роблю це, поморщившись від страждання. Відчуваю як нестерпно пересохло в горлі. З великим зусиллям відриваю голову від подушки, сідаючи на ліжку. Враз вся кімната попливла перед очима, схопилась рукою за стіну, намагаючись втримати її на місці. Зажмурилась. Знову  розплющила очі. Наче полегшало. Глибоко втягую в себе повітря, пригнічуючи підступаючу нудоту.

Помічаю на собі цю червону злощасну сукню. Мабуть, не було сил її зняти. Знову скривилась - з нею пов’язано стільки всього негативного. Встаю, опираючись на стіну.

Прислухуюсь до відчуттів. Наче, запаморочення вже минуло, починаю поволі пробиратись на кухню, все так само опираючись на предмети, які трапляються дорогою. Мимоволі помічаю, що вже давно обід. А це ж понеділок. Зітхаю з полегшенням - значить вдома сама. Не хочеться нікого бачити і вислуховувати чергову порцію повчань та нотацій.

Нарешті дісталась води. Пожадливо ковтаю втамовуючи спрагу, ніяк не можу насититись. Насилу  полегшало. Здається, розум потроху пробуджується. Починаю збирати до купи уривки вчорашнього вечора, які чомусь спливають у пам’яті тільки окремими спалахами слів і дій. Таке враження, що переглядаю слайди. Заплющую очі, щоб сконцентруватись та складаю їх один до одного, наче, якийсь пазл.

Чітко пам’ятаю як на таксі дісталась клубу. Ефектно вийшла, спокусливо виляючи всіма принадами. Одразу ж накинулась на алкоголь. Так, мріяла забути все. Потім раптово з’явились його очі. Наступний спомин – граційна білявка. Він з нею цілувався і ласо нишпорив руками тілом в світлі неонових вогнів. Знову уривок: йде з нею геть, спокусливо обіймаючи. Потім раптово згадую на своєму тілі чужі руки, байдужий поцілунок губ. Далі темрява, мене притискають до стіни, а я його обіймаю... О ні! Що накоїла? Я ж сама попрохала якогось незнайомця про це! Навіть не пам’ятаю його обличчя. Ні! Застогнала від відчаю, я і його імені не запитала! До чого докотилась? До чого цей проклятий Сем довів! Це все я зробила щоб помститись йому, тільки чому на душі так кепсько.

В пам’яті випливають обривки слів: «чекаю за клубом», «п’ять хвилин» і те байдуже «дякую»... після всього.

Різко розплющую очі, проганяючи нестерпні думки, більше не можу згадувати це все. Захотілось плакати. Йду у ванну кімнату. Потрібно негайно зняти цю сукню, змити з себе весь той бруд, в який добровільно залізла аж по вуха.

Глянувши в дзеркало знову застогнала в розпачі. Довелось навіть схопитись обома руками за раковину, щоб не сповзти на підлогу. Але куди вже гірше, я й так у прірві! З дзеркальної гладі на мене дивилась зовсім незнайома примара: волосся тирчить в різні боки, яскраво-червона помада розтерлась на половину обличчя, тіні лягли темними колами під очима, а залишки туші аж на лобі! І як вона аж туди потрапила?!

Оце так відсвяткувала початок весни! А це ж ще й мав бути день нашого весілля. Знову поморщилась від головного болю. Ні, мені не можна згадувати, ці картання до добра не доводять і химера, що зараз зиркає своїми чорними очима з дзеркала - найкраще тому підтвердження.

Хлюпаю холодною водою в обличчя, намагаючись прийти до тями. Злісно зриваю з себе огидне червоне плаття, відправивши в смітник. Все, більше не люблю цей колір! Він викликає лиш огиду. Якби ж із спогадами можна було так вчинити.

Вмикаю душ і стаю під холодну воду. Ніколи не любила холод. Хочу витіснити ці муки іншими тілесними стражданнями. Крижана вода трохи допомогла думкам прояснитись. Намагаюсь стерти зі шкіри сліди бурної ночі, так нестерпно це все усвідомлювати. Нічого не виходить. Сповзла по стіні на підлогу заливаючись слізьми, які вже несила стримувати. Просиділа так доти, доки мною не почало трясти від холоду.

Знову повернулась в ліжко з головою сховавшись під ковдру, так, ніби, цей сховок чимось допоможе.

Це лабіринт з якого немає виходу. Я в пастці своїх думок, споминів і почуттів. Як же помилялась думаючи, що цей біль можна втамувати алкоголем і випадковими «коханими». Поморщилась від огиди згадавши все заново.

Більше так тривати не може. Треба звільнитись. Якщо забутись не можу значить потрібно втекти в світ за очі. Перебираю в голові всі можливі варіанти і нічого кращого за переїзд до бабусі не бачу. Так, вирішено - я почну нове життя.

Раптом подумки знову перенеслась в той клуб, намагаючись згадати обличчя незнайомця, але так і не змогла. Цікаво як я взагалі дісталась дому в такому стані, що навіть нічого пригадати не можу. І як на це відреагували батьки, я ж мабуть, не тихенько зайшла?..

Поволі протяглись години і наступив вечір, опустивши на припорошену снігом землю сутінки. Так і провела половину дня з цими душевними терзаннями, мабуть, вони залишаться зі мною до кінця життя.

Батьки повернулись з роботи. Це я чітко почула коли з грюкотом захлопнулись вхідні двері. Мати щось пролепетала згадуючи мене, на що батько лиш буркнув і пішов на кухню. Що моє усамітнення перервали, зрозуміла, коли на порозі  з’явилась мама. Вона дивилась так, наче, хотіла забрати собі всі мої страждання, позбавивши болю. Від цього я ледь не заплакала. Ось такі безмовні прояви почуттів завжди говорять набагато більше за гучні слова.

Щільно прикривши за собою двері, підійшла, мовчки сіла біля мене на ліжко та міцно обійняла. Я заплакала. Через декілька хвилин випустила мене зі своїх обіймів, витерла зі щік сльози та сердечно промовила:

- Еві, я більше не можу дивитись як ти страждаєш.

Вона завжди мене так називала в дитинстві і від цієї згадки враз стало так тепло, наче, знову відчула себе малим дівчам, без усіх цих проблем.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше