Розділ 17

Без тебе так порожньо і одиноко. Здається, навіть сонце не хоче світити в цьому великому і самотньому місті. Хочеться світлим промінчиком поселитись в твоїх думках, щоб бути поруч кожну секундочку.
Назавжди твоя Л. (Ліна і лестощі)

Суботнього вечора до нас в гості приїхали батьки, та навіть забрали мене з роботи. Мама все ніяк не могла повірити, що її донечка самостійно почала заробляти. Та це ще не всі потрясіння, які чекали на неї. Варто було їй зайти в мою кімнату, яка до речі колись була також і її спальнею, як враз обімліла від цих аж занадто «радісних» стін. І навіть зіщулилась та скривилась, на що я тільки усміхнулась, повідомивши, що мені все дуже подобається.

Батьки побули недовго, навіть не захотіли залишитись на ніч, посилаючись на зайнятість (ну як завжди). На прощання мама вкотре запитала чи точно в мене все добре. Отримавши ствердну відповідь, наче заспокоїлась, нарешті випустивши зі своїх обіймів. І от ми з бабусею знову залишились вдвох, та втомившись кожна від своїх справ, розійшлись кімнатами.

Мені ще належало розібрати речі, які батьки турботливо привезли на моє прохання. Розкладаючи все наткнулась на вінок із декоративних квітів. І для чого, запитується, мама мені його передала? Може на роботу одягати?! Раптово знову поринула в спогади, але все ж цього разу постаралась взяти себе в руки, та сконцентруватись на чомусь нейтральному, наприклад: як комбінувати речі.

А от вже в неділю на мене чекало побачення. Я це добре пам’ятала, тому збираючись на роботу, замість звичних штанів одягла яскраву сукню. Сама не знаю для чого так старалась, мабуть, якісь інстинкти, адже на побаченнях завжди потрібно виглядати ефектно. Поморщилась, уявляючи собі майбутній розвиток подій. Ні, щось я занадто кваплю події. Рішуче зітхаю та прямую на роботу, яку поки що ніхто не відміняв.

Люда зустріла мене розширеними від здивування очима, навіть театрально присвиснула і задоволено розвела руками, виражаючи своє захоплення. Звичайно, вона знала, що мене чекає побачення, адже я заздалегідь повідомила, що піду раніше. Віддавши мені пост, повідомила, що відлучиться до обіду, та кудись зникла.

День проходив неквапливо. Рівно до тієї хвилини, поки не приїхав власник магазину. Цей Дмитро Олександрович, помітивши мій наряд ніяк не міг відірвати хтивого погляду від оголених ніг. Було так бридко, що хотілось прикрити їх, або зникнути геть з перед очей. А він, здається, це спеціально робить, виставляючи на показ, свої негідні наміри.

- Евеліночко, ну як тобі тут працюється? - ліниво протяг, все так само плотолюбно ковзаючи очима.

- Поки що все влаштовує. - намагаюсь натяком перервати його, а сама аж заціпила зуби від злості.

Він навіть оперся об стіл повільно вивчаючи мене. Здавалось, це споглядання приносить йому все більше задоволення. А я вже не знала куди себе подіти від такого прискіпливого погляду, тому взявши вазу з дрібними бутонами, почала оформлювати її в подарункову корзинку, стараючись ні на що не звертати уваги. Може хоч натяк на цю зайнятість, змусить його піти.

Ще скількись хвилин цей статний чоловік мовчи наглядав за німою картиною, потім взявся  за мене з новим ентузіазмом:

- Евеліночко, ти так багато працюєш, тобі потрібно відпочити трохи. - і знову в цьому голосі чітко вловлювався похітливий натяк. – Їдемо зі мною в ресторан.

Завмерла від несподіванки. Поволі підіймаю на нього очі.

- Ні. - відповідь прозвучала аж занадто різко. Потім трохи пом’якшивши голос додала: - В такі місця ходжу тільки з нареченим.

Ця явна брехня його здивувала і він одразу ковзнув поглядом по моїй руці без обручки. Було зрозуміло, що не вірить цим словам, та натяк з відмовою зрозумів прекрасно, тому як тільки на горизонті з’явилась Людмила, яка прийшла мене змінити на посту по обіді, одразу ж взявся за неї з тим самим запалом і сластолюбним наглим поглядом. Здається, вона вже до такого звикла і навіть прийняла ці залицяння, після чого вони обоє зникли, зачинивши двері підсобного приміщення.

Навіть не хотіла уявляти, що там відбуватиметься, та усвідомила, що тепер не зможу туди заходити так спокійно як раніше. Було бридко все розуміти, адже десь там на цього зрадника чекає син і дружина, а він тут розважається. Я ж наче і не наївна, добре розумію в якому несправедливому і жорстокому світі живемо, проте однаково неприємно таке усвідомлювати. Та і Людмила також впала низько в моїх очах, не думала, що вона така...

Через якийсь час вийшли обоє. Він йшов попереду з задоволеним виглядом і зиркнув на мене так, наче хотів сказати: «Бачиш від чого ти відмовилась!». Мабуть я не змогла приховати емоцій на обличчі, адже він одразу знітився, та поспішив зникнути з магазину.

Людмила поправляючи на ходу одяг підійшла ближче, та винувато зиркнула на мене, а не стала приховувати свого розчарування.

- Думаєш мені самій це подобається, - почала виправдовуватись. – Але якось треба жити, особливо коли в сім’ї працюємо тільки ми з мамою, а в нас на руках ще двоє неповнолітніх дівчат.

Я продовжувала мовчки дивитись на неї, і це зачепило дівчину ще більше. Вона навіть голос підвищила:

- Ніхто не має права мене засуджувати. – потім несподівано заявила: - Думаєш тебе уникне така доля? Всі хто тут працював до тебе пройшли через це. - вона спеціально вказала на підсобку, наче я не розуміла про що вона говорить. – Саме тому тут надовго ніхто не затримується. Звісно я виняток, так як просто не маю вибору.

Ні, я не настільки вже в безвиході, щоб опуститись аж до такого. Вже давно вирішила, якщо цей негідник буде чіплятись, відразу ж звільнюсь.

- Це твоє життя, що хочеш з ним те і роби. - повідомила спокійно, усвідомлюючи, що я їй не суддя.

Здається в кутиках цих карих очей з’явились сльози, та Люда швидко відвернулась щоб я їх не бачила.

Невдовзі за мною заїхав Євген, адже побачення ніхто не відміняв. І ми з ним поїхали в парк. Дорогою майже не розмовляли, в чому не було нічого дивного, так як по суті ми з ним майже незнайомці. Час від часу зиркала на нього. Пробуючи знайти хоч якийсь відклик у своїй душі, та все марно. Складалось враження, що він просто друг і це вже ніщо не змінить. Мабуть, зарано я на це все погодилась, потрібно більше часу, щоб залікувати рани.