Розділ 20

Я захищу тебе від усіх негараздів у житті. Укрию від дощів і бур. Розділю з тобою кожну мить і в снах і наяву. Заполоню собою всі твої думки. Подарую весь світ. А натомість украду серце…
Навіки твій С. (Сем і світлячок в темряві)

Ранок знову зустрів мене радісним сонечком. Весна не може не радувати після холодної зими. Потягнулась в ліжку. Чомусь вперше за довгий час не хотілось нікуди йти, прагнула залишитись і поніжитись ще трішки. Проте потрібно до лікаря.

Діставшись лікарні, зрозуміла, що доведеться ще довго сидіти в довжелезних чергах. А я ж так не люблю марнувати час. Взагалі з очікуванням в мене проблеми, занадто нетерпляча. Думки знову повели не туди, згадався Сем, його тихий голос, який вмів лоскотати душу. Як він мене пробував навчити насолоджуватись очікуванням, наче це взагалі можливо. Серце защеміло від споминів. Вириваюсь з цих думок, повернувшись до реальності. Годі страждати.

Навколо були одні жінки, що і не дивно, адже це жіноча консультація. Чоловіки сюди бояться навіть носа показувати. Біля мене присіла якась майбутня матуся з величезним животом. Я втупилась в нього чітко усвідомлюючи, що досить скоро і мене таке чекає, зараз навіть важко уявити щось подібне. Легенько зітхнула.

Нарешті підійшла і моя черга. Заходжу. Виявляється тут лікар – чоловік, та ще й досить-таки молодий і привабливий. Ледь не завила від відчаю. Чомусь одразу захотілось втекти з цього кабінету, натомість приборкуючи почуття приречено ступаю вперед.

Він підняв на мене очі, наче не розумів, чому я така повільна. Медсестра щось незадоволено хмикнула з боку. У відповідь кинула на неї злісний погляд.

Нарешті дісталась цієї кушетки. Він мовчки дивився, наче, я робила щось не правильно. Потім ледь усміхнувся самими кутиками вуст та бархатистим голосом запитав, що саме мене турбує.

Ледь не скривилась. Ну що вже може турбувати?

- Я вагітна, - повідомляю без натяку на емоції.

Його обличчя від такої заяви ще більше просіяло, а посмішка розтягнулась ще ширше. Невже він зі всіма пацієнтками так себе веде?

- Ну це ми перевіримо. – протягнув він якось аж занадто задоволено.

Сміливо витримавши всі необхідні маніпуляції, отримала на руки цілий стос направлень на різноманітні аналізи, ЕКГ, та до профільних лікарів.

Як виявилось ставати на облік по вагітності у наших поліклініках це ще те випробування. Бігала від одного кабінету до іншого, стоячи в довжелезних чергах, щоб просто на запитання чергового медика: «Вас щось турбує?», відповісти: «Ні» і отримати такий жаданий запис «Здорова» в карточці. Вже хотілось волати від цього нікому непотрібного марнування часу.

Нарешті обійшла всіх і знову попрямувала до цього свого красивого лікаря. Радувало вже хоча б те, що черга добряче зменшилась.

Вдруге вже зайшла більш сміливо та швидко. Він знову підняв на мене темні очі, але не посміхався, а тільки окинув швидким поглядом, мабуть, втомився вже, як і я.

Покопирсавшись декілька секунд в медичній картці, яку я одразу віддала, знову підняв погляд і задоволено повідомив, що я цілком здорова. Наче я цього раніше не знала.
 
Далі прослідувало те, чого я ніяк не могла очікувати – запитання, на які я взагалі не знала відповідей. Типу чи були в родині батька майбутньої дитини якісь хронічні і психічні захворювання. А запитання про його групу крові і резус фактор взагалі вибило мене з колії. Який резус, група, чи захворювання, коли я навіть імені його не знаю!

Та хіба можна було шокувати лікаря такою заявою? А він продовжував наполягати, щоб я все розізнала і наступного разу відповіла. Зрозуміла, що все ж прийдеться його конфузити і випалила:

- Я не пам’ятаю як виглядає батько цієї дитини, мало того навіть імені його не знаю. Тому більше інформації точно надати не зможу.

За цією неочікуваною відвертістю, враз настала тиша. Красень-лікар зблід в заціпенінні. Але він сам винен, для чого було вибирати таку стежку в житті? А що стосується медсестри, яка до цього щось швидко записувала в своєму журналі, то вона також завмерла, піднявши на мене округлені очі, ручка випала з рук. Здається, вони такого тут ще не чули.

Першим отямився лікар, швидко відійшовши від здивування, спокійно промовив:

- Ну аж в такі подробиці можна було не вдаватись. – нахабно посміхнувся і тишком продовжив: - Достатньо було просто сказати, що батька немає.

Ці його слова вже змусили зніяковіти мене. Все ж відплатив мені тим самим. Нахаба!

- Так, звичайно. - пролепетала я знову вдаючи байдужість, не хотіла щоб за ним залишалось останнє слово.

Здається, він це зрозумів і знову розплився в посмішці. Зробивши кілька записів в моїй картці, повідомив, що приходити до них на консультації доведеться кожні два тижні. Що викликало незадоволення, але що поробиш, доведеться змиритись.

Нарешті змогла вирватись на вулицю. Мабуть вони подумають, що я занадто безрозсудна. Але байдуже!

Відзначила, що в цій поліклініці втомилась набагато більше ніж зазвичай на роботі, тому саме туди і попрямувала - на допомогу Люді.

В крамниці день пройшов досить спокійно, навіть вдалось трохи відпочити. Напарниця, відколи дізналась про вагітність, огорнула мене якоюсь материнською турботою і постійно випитувала, чи все в порядку. Якщо так піде і надалі, то мені прийдеться тікати від неї.

Ввечері за мною несподівано заїхав Євген, чого я зовсім не очікувала. Зі своїми проблемами і новими обставинами, взагалі забула про його існування.

Додому нам від квіткової крамниці недалеко, а на машині і поготів. Тому вже через декілька хвилин дістались під’їзду, та мій супутник раптово запропонував поговорити, зупинивши мене. Вже здогадувалась, про що піде мова.

- Ну що, ти подумала над моєю пропозицією?  - якось аж надто радісно він запитав, наче вважає, що я не можу відмовити.

Якби не ці несподівані обставини, навіть не знаю, що б йому сказала, але тепер вже все було інакше і вибору не залишалось.