Розділ 23

Ти мій рятівник, моє заспокійливе, мій промінчик віри у щастя і надія на світле майбутнє.

Люблю тебе ні за що, і одночасно за все на світі.

Хіба могла б дізнатись наскільки міцно можна кохати і просто бути коханою, якби тебе не було поруч?
Назавжди твоя Л. (Ліна і листівка щастя)

Наступив недільний ранок. Все, наче, складалось непогано. Навіть вранішня нудота пройшла як на диво швидко. А це вже був чудовий знак.

Що стосується весілля, то я звичайно заздалегідь собі все приготувала: і сукню і прикраси, щоб не витрачати зайвий час, мучачись вибором. Ясно, що образ собі підібрала шикарний. А що, нехай побачить кого він втратив! Повна бойова готовність: обтисла, в міру відкрита, але одночасно і стримана сукня ефектного кольору фуксії, яскравий макіяж, зачіска, прикраси.

 Уважно оглядаю себе у дзеркало і розумію, що дивлячись на мене зараз, ніхто і не здогадається наскільки я побивалась за тим зрадником. Це підняло настрій. В доповнення вибрала широкий браслет, який хоч і не ідеально пасував образу, проте чудово закривав татуювання на зап’ясті. Не хочеться давати комусь лишній привід для злорадства, адже багато хто з заздрісних друзів знали про наше безумство, пов’язане з тату, що тепер виглядало повною безглуздістю.

Бабуся схвально оцінила мої старання. Вона в мене досить сучасна, не з тих стареньких, які цілими днями сидять під під’їздами, осуджуючи перехожих то за коротку спідницю, то за великий виріз декольте. Побачивши мене в такому ефектному вигляді, навіть ледь не заплакала, повідомивши, що я дуже красива, а потім додала, що він собі кусатиме лікті. Я чудово зрозуміла про кого йшла мова. Та от тільки навряд чи це так і буде, адже в його списку недавніх перемог половина модельної агенції, якщо судити по Інстаграму.

В двері подзвонив Женя. Взявши себе в руки, наостанок оцінююче покрутилась перед дзеркалом, та прихопивши сумочку і коротенький жакет, попрощалась з бабусею до вечора.

Відчиняю двері і не приховую здивування. Євген так ефектно виглядає, наче тільки-но повернувся від якогось відомого стиліста. А я ж раніше і не помічала, що він доволі привабливий, та ще й такий мужній у цьому костюмі. Мовчки замислено та зачаровано оглядаю свого сьогоднішнього супутника.

У відповідь він нагородив мене точно таким самим поглядом. Здається, ми обоє однаково вражені перетворенням одне одного.

Радісно усміхаюсь йому, вже уявляючи якою ефектною парою ми будемо на весіллі подруги. Це саме те, чого я і добивалась. Нехай побачить, що мені чудово живеться без нього, так наче він мене і не розтоптав своєю зрадою.

Мій супутник задоволено посміхнувся у відповідь, а я не роздумуючи підхопила його під руку, вже вживаючись в роль.

Дорогою заїхали в квіткову крамницю, де заздалегідь турботливо зібрала величезний букет подрузі. Люда, побачивши мене одразу розпливлась в посмішці, осипаючи компліментами, потім підозріливо з запитанням кивнула в сторону Жені, який чекав мене перед магазином в автомобілі.

- Просто друг, - відразу повідомляю, намагаючись випередити її поспішні висновки. – Він лиш турботливо погодився відвезти мене.

Здається, напарницю це не переконало, вона лиш недовірливо посміхнулась і побажала гарно розважитись.

Захопивши оберемок квітів, ледь не зіштовхнулась в дверях з Дмитром Олександровичем. Який аж надто розгублено зиркнув на мене, а потім навіть нахмурився. «І що йому тут потрібно в таку рань, та ще й в неділю?» - раптом подумала я.

 Перевела погляд на Людмилу, швидко здогадуючись в чому справа. Вона враз посерйознішала та високо підняла голову, наче хотіла цим виглядом показати, що їй байдужа думка інших. Зрозуміло. Вона вже міцно звиклась з роллю коханки.

Зітхаю. Це їхні справи. Як показує практика краще нікуди не вмішуватись, інакше сама ж стану винуватою коли щось не заладиться.

Повертаюсь до Євгена. Якийсь він сьогодні аж занадто задоволений. Обережно поставила шикарний букет на заднє сидіння, розправивши квіти, адже їхати прийдеться години дві-три, хоч би вони не зім’ялись, не втратили привабливості, адже я так старалась створити цей шедевр для улюбленої подружки.

- Все, можемо їхати. – повідомляю, нарешті вмостившись спереду.

Здається, Женя тільки цього і чекав.

Спочатку думала, що дорога в це минуле буде важкою і мине в роздумах та болісних споминах, проте з Євгеном, як виявилось не засумуєш. Він постійно розповідав якісь анекдоти, веселі історії зі свого життя, одним словом, веселив як міг. Здається, з таким хлопцем дійсно можна забутись. Вкотре ловлю на собі його веселу усмішку, думаючи, що вона дійсно може врятувати від реальності. Проте знаючи його життєву драму, усвідомлюю, що не все так легко. Він досі має почуття до колишньої дружини, яку зрадив, а я взагалі вагітна від іншого. Який жах! Ніяких перспектив.

Усміхаюсь Жені на його черговий жарт, та розумію, що ми вже майже приїхали, ці дві з половиною години в дорозі промайнули практично непомітно. Ставши його дороговказом в цьому рідному серцю місті, показую шлях до подруги. Трохи попетлявши вулицями, які ще не дуже переповнені машинами вранці вихідного дня, ми прибули в місце призначення.

Нарешті вибрались з автомобіля, полегшено розминаючи ноги. Підводжу погляд, з ностальгією розглядаючи ці багатоповерхівки. Скільки тут всього сталось, тут і зростала і закохувалась і страждала, та зараз чомусь це місто поволі тьмяніє в моїй пам’яті, хоча я поїхала звідси всього лиш два з хвостиком місяці тому.

Набираю в легені повітря, складається враження, що поглинаю разом з ним і нові сили перед важливою битвою. На видиху повідомляю Жені, що спочатку потрібно зайти до батьків. Даю вибір, або залишитись в машині і почекати мене, або йти разом. Вирішує йти зі мною. Вже наперед знаю, що легко буде.

Підіймаємось сходами і на мить завмираю біля дверей наче в якесь далеке минуле, але все ж натискаю на дзвінок. Відчиняє мама і ми обіймаємось, запрошує в середину, проводжаючи цікавим, здивованим поглядом мого супутника.