Розділ 32

Невже ти колись зможеш важити для мене менше ніж цілий світ? Коли завжди була і будеш моїм Всесвітом!!! Ти мої небеса і грішна земля, мій рай і одночасно пекло. Я давно здався твоїй волі…
Навіки твій С. (Сем і стихія полум’я)

Сем

Як виявилось, це спостереження взагалі дуже важка справа.

Поїхав за вказаною на куску паперу адресою, і майже одразу мене там спіймала на «гарячому» якась пильна бабця, та потребувала, щоб забирався, інакше викличе поліцію.

Виходило, спостереження ледве почавшись, одразу ж провалилось. Був вимушений фантазувати на ходу. Почав вигадувати, що від мене втекла наречена ще декілька років тому, і згідно моїх данних вона живе десь тут. Доводилось надіятись на допомогу сторонніх, коли самому нічого дізнатись не вдалось.

Звичайно, я в той момент і уявити не міг, до чого призведе ця невинна брехня. Адже такий ефект як «сарафанне радіо», та ще й у відносно невеличкому містечку, як Умань, мав вплив бомби.

Вже десь через хвилин п’ятнадцять всі бабці цієї округи, а їх тут як виявилось сила-силенна, оточили мій автомобіль з усіх боків, буквально взявши в полон, та вирішили провести цілий консиліум ледве не на його капоті. А я ще так завбачливо міняв авто, щоб вона мене не помітила!

Ці бабці сперечались одна з одною, виясняючи хто та загадкова наречена, навіть почали говорити на підвищених тонах. Звичайно, можна було б тихенько поїхати, зникнути звідси, але ж вони повністю заблокували мене. Мабуть до з’ясування обставин! Відмітив, що ці пильні старенькі, дійсно велика сила, недарма ж цілими днями ведуть нагляд під під’їздами, краще за будь-яку охорону.

- Синку, а як ти кажеш її ім’я? – запитала сама винахідлива із них.

- Евеліна, -  відповідаю чітко, однаково вже розкрив свою конспірацію, гірше нема куди.

А ця міс Марпл гучно виголошує:

- Я так і знала, що це внучка Семенівни!

В цю секунду вже чудово усвідомлював, що до вечора, Ліна буде знати всі подробиці, цього невдачливого розслідування, якщо ще не раніше.

- Вона тут живе? – намагаюсь перекричати їхній спір і хоч щось дізнатись.

- Так, на другому поверсі з Семенівною. - ця міс Марпл схилилась до опущеного скла дверцят авто і повідала далі: -  В неї дитина навіть є... – уважно прищурилась вдивляючись мені у вічі, потім здивовано запитала: - Не твоя часом?

- Та не його це! – крикнула інша бабця, десь зверху цієї допитливої юрби. - Це ж Женьки з третього поверху!

- Не вигадуй! – ця міс Марпл, здається, стояла на своєму, в позиції затока. - Якби була його, вони вже б жили разом, хіба не бачила, як він бігав за нею!

- Та ні, це його кажу тобі!

З боку здавалось, що вони зараз зчепляться в скаженій бійці. Уява вже навіть намалювала це цікаве видовище.

А ці бабці знають все, що відбувається навколо, навіть за зачиненими дверима. Але я так нічого повністю і не зрозумів. Значить, Ліна живе тут, але не з ним і ніхто не знає чи дійсно та дівчинка його. А чия ж тоді? Можливо все ж... Невже дійсно є надія? Все, вони мене добряче заплутали!

- Ей, ей бабці! – спробував їх перекричати.

 Враз всі погляди обертаються на мене, їм явно не сподобалась така фамільярність. Запитую швидко, намагаючись все розізнати і зникнути (якщо це взагалі буде можливо!):

– А вона десь працює?

- Ну так, в квітковому магазині там за рогом, називається «Квіти від Софії». – міс Марпл сьогодні справжній колодязь знань.

- Дуже дякую вам за допомогу, дорогі жіночки. - вже і не пам’ятаю коли востаннє так улесливо з кимось говорив. - А тепер, не будете ви такі добрі, трішки розійтись, щоб я міг проїхати.

Здається, я ввів їх в шоковий стан. Всі враз завмерли з якимсь розчуленням. Навіть захотілось грізно натиснути кнопку сигналу, привести їх до тями різким гудком, змусивши прудко розбігтись звідси. Ледве поборов себе, натомість видавив таку милу усмішку, якої мабуть, і мати ніколи не бачила.

Ще якихось декілька хвилин вони милувались, а потім гнівний крик цієї міс Марпл: - «Порозходились швидко!», змусив всіх поквапитись.

Нарешті я вирвався з цього дивного полону допитливих бабусь. Подумки благаючи, щоб вони хоч прямо зараз не побігли до неї з розповідями про чудакуватого нареченого.

Їду до квіткового магазину, надіючись, що там не буде цих доскіпливих жіночок, які мабуть весь вільний час зачитуються детективами, інакше звідки така допитливість і тяга до розслідувань. Все ж треба себе вести більш обачно.

Знайшовши ту крамницю з потрібною назвою, припаркував авто з іншого боку вулиці. І тихо почав вести спостереження. Не знаю скільки я так просидів, люди то заходили, то виходили. І от нарешті в дверях з’явилась вона, мило щебечучи з якимсь чоловіком, той тримав в руках букет, а вона перед ним порхала мов та пташка.

«От же стерва! Тримає поруч одного, а крутить в нього під носом з іншим - нічого не змінилось!» - злісно стискую кулаки. І чого це мене так зачіпає? Значить не один я такий дурень! Але раптово той чоловік йде з букетом, а вона повертається назад в магазин. Дивно. Може просто клієнт? Але для чого було проводжати, та ще й так розпинатись перед ним?

Я точно не створений для цих шпигунських штук. Мені вже настільки набридло, що просто хотів кудись втекти, та і зголоднів вже добряче, а голод робить мене злим. А ще ж треба готель знайти. Здається на території тутешнього парку є якийсь. Треба буде туди з’їздити.

Нарешті помічаю як ця чорнява відьма виходить і прямує в іншу сторону від свого дому. Мабуть, до чергового коханця. Гаразд, добре що пішла, здається там ще хтось залишився, адже крамницю не зачинила.

Йду туди всередину де мене привітно зустрічає низькоросла блондинка, мило посміхаючись, відразу пропонує вибрати квіти.

- Ні, я не за цим. – твердо відповідаю і задіявши всю свою чарівність продовжую: - Це ви власниця крамниці?

- Ні, я лиш управляюча. А що вам потрібно?

- Дуже сподобався цей милий магазинчик, може підкажете як зв’язатись з його власником?