Розділ 33

Ми живемо не пручаючись, тільки коли все цілком влаштовує. В інших випадках починаємо протестувати. Знай, без тебе я завжди пручатимусь, адже ти - моє все…
Навіки твій С. (Сем і сповідь душі)

Ліна
Навколо коїлось щось аж занадто дивне. Ще вчора бабуся мені повідала, що у наш двір приїжджав якийсь дивний молодик, та заявив, ніби шукає наречену, яка втекла від нього прямо з весілля кілька років тому. Та найдивніше в цій історії те, що той молодик назвав моє ім’я, а потім просто поїхав звідси, коли йому сказали, що тут така дійсно проживає. Можливо, все ж якийсь збіг. Хто мене шукатиме? Це ж не може бути він...

Хоч ці події і залишили в душі якийсь неприємний осад, та все ж вирішила забути це. Відвівши Єву в дитячий садочок, одразу пішла на роботу. Подумки переключилась на Люду і Женю, адже недавно змусила їх обох піти на побачення і все наче минуло більш-менш нормально. Здається, правильно відчула, що вони добре підходять одне одному. Люда навіть запитала чому я його «віддала», адже, як виразилась «такі хороші чоловіки посеред дороги не валяються». Я аж очі до неба звела від радості, чи то може від гордості за себе. Точно той Купідон, розкидаюсь стрілами в різні сторони, вершу долі. Мабуть, мені вдасться вилікувати їх обох від самотності, оскільки в повітрі віднині витає романтика, я її навіть відчуваю.

Незчулась, як дісталась крамниці. Людмила одразу кинула на мене якийсь тривожний погляд.

- Ти нічого не помітила, коли сюди заходила? - стиха запитує, ніби я пропустила щось дуже важливе.

- Та ні, а що сталось?

- Ходімо. - вона підійшла, та схопивши мене за руку вивела на вулицю, вказавши на дах магазину.

Там, де завжди була наша звична вивіска «Квіти від Софії», тепер красувався надпис «Квіти від Ольги». Нічого не зрозуміла. Автоматично поспіхом почала перебирати в пам’яті людей з таким іменем і ніхто не приходив на думку, хіба що... Ні, цього не може бути! Враз спливло те: «Оля, щось у всіх тут раптом з’явились діти, може і нам про це подумати, а...». Ні, це точно помилка! Це ж не може бути правдою. Таке навіть в голові не вкладається.

- І, що це все значить? - вражено запитую перевівши погляд на подругу.

- Ходімо всередину, розповім.

Вона знову повела мене за руку неначе якусь дитину, нібито я могла піти не в ту сторону.

- Це може значити лиш одне – нас купили. Тепер в нас новий власник.

Вона не приховувала радості в голосі, і я чудово розуміла чому. Мабуть, і мені слід цьому порадіти, більше не буде тих нахабних натяків і мерзенних спроб загнати жертву у куток, чи в нашому випадку - у підсобку.

Але ж як радіти, коли все навколо дає якийсь моторошний натяк. Несподівано цих збігів стає занадто багато, але я не хочу вірити у можливість такої правди. Він не може бути до цього всього причетний. Мабуть, просто уява розігралась, чи як там говорять: просто так карти лягли. Всьому має бути логічне пояснення.

- Ліно, це ще не все...

Моє серце завмерло від цього тихого голосу, здавалось, продовження її репліки нічого хорошого не передбачає.

- Я бачила його... і в нього на зап’ясті точно таке тату, як і в тебе.

- Що! – ахнула не приховуючи відчаю, а в середині все зрадницьки стискується.

Це не може бути правдою! Для чого йому все це? Для чого аж сюди приїхав? Чому це все робить? А ця вивіска... Давно ж залишили минуле там далеко...

Ці нестерпні роздуми перервав клієнт. Була змушена «натягнути» на обличчя завчену усмішку, заспокоївши трохи цю шалену бурю емоцій, та одягти фартух, який поки що був з колишньою назвою. Як виявилось, цьому клієнту вдалось трохи привести мене до тями, зайнявши цікавою квітковою композицією, адже купив дружині на день народження красиві туфлі і тепер побажав, щоб я створила мінібукет прямо в них, використовуючи як корзинку. Оце оригінальність! Цікава робота зайняла надовго, навіть відключилась поволі від дивних думок і здогадок.

Десь ближче до обіду в двері нашого магазину все ж таки ввійшов і він, вбивши останні надії, які ще теплились десь на краєчку душі. Гаразд, я ж не тримаюсь за цю роботу аж так міцно, можу підшукати щось інше, тим більше вже давно підібрала декілька варіантів. Нехай залишається тут зі своєю Олею.

Тим часом, Сем швидко наближався, а я гордо стояла випрямивши спину з безпристрасним виглядом, чекаючи моменту, коли зможу сміливо заявити про своє звільнення.

Люда, помітивши нашого нового власника, підбігла до мене і широко усміхнулась, вітаючи з покупкою. Я ж стояла рахуючи удари серця, оскільки це заняття прекрасно відволікало від усього. Здається, я вже не так дико і болісно реагую на його появу. Це просто чудово!

- Ліно, ну як тобі нова назва крамниці, подобається?

Його вкрадливий шовковистий голос в один момент зруйнував мій тріумф, адже зрозуміла, що дуже помилялась - нічого не минуло і серце знову почало стискатись, як і колись.

- Добре, ви поговоріть, а я приберу в підсобці, там стільки роботи.

Людмила все зрозуміла, бачила як уважно ми дивимось одне на одного, навіть не відриваючи погляду і нічого не помічаючи навколо, тому поспішила зникнути.

Його очі почали нахабно блудити моїм тілом, і він заявив:

- Ще фартухи вам слід замінити, щоб повністю відповідали назві магазину.

Знову взяв у полон своїм диким поглядом. Він що знущається? Хоче щоб я на собі носила ім’я його нової коханки? Ні, не буде цього. Мовчки зриваю з себе цей фартух і злісно кинувши в нього твердо заявляю:

- Я звільняюсь!

Він лиш нахабно хмикнув, спіймавши його на льоту, здається, вже мав якийсь підступний план, на подібний випадок.

- Ти не можеш так вчинити. Спочатку потрібно зробити переоблік і якщо ніяких прорахунків не знайдеться, тоді зможу розглянути твою заяву на звільнення. А я ж майже впевнений, що тут буде багато погрішностей з вашої сторони, тому цього разу тобі так легко від мене не втекти.

Мерзотник зловісно шкірився, а я не знала, що робити. Раптом схопивши сумку, швидко прямую до виходу, а він нахабно заявляє в слід: