Розділ 35

Ти що надумав ще міцніше мене закохати в себе??? Куди вже більше, я і так без тебе не живу, не існую, не дихаю…
Здається у цьому світі взагалі нема логіки, бо ти і моя загибель і мій порятунок.
Назавжди твоя Л. (Ліна і лиман блаженства)

Сем

Зрештою дістався рідного міста. Вже настав вечір.

Де ж ця зміюка зараз знаходиться? Зупиняю авто біля тротуару і починаю ритись в телефонній книзі, навіть не пам’ятаючи чи є десь там її номер. Все ж знайшов. Одразу зателефонував, здається відьма навіть не зрозуміла хто це їй телефонує, значить давно видалила мій номер.

Коли утямила хто, відразу повідомила, що вдома. Прекрасно. Вона ще там щось запитувала, та я вже не слухав, вимкнувся і рушив, добре хоч живе в місті, скоріше отримаю відповіді.

Швидко діставшись її будинку і на одному диханні подолавши чотири поверхи, несамовито дзвоню в двері. Нарешті вони відчиняються і в них з’явилась ця підла «овечка» Віра, принадно усміхаючись в якомусь вбранні більше схожому на... навіть не зміг подумки підібрати слів, на що саме. Вона, що вирішила мене звабити?

- Прикрийся! – злісно вигукнув, проходячи повз неї в квартиру.

Мабуть, мій тон дав зрозуміти, що я тут не для того, на що вона розраховувала. Одразу запахнула халат, міцно стягуючи поясом. Невже не знайшла собі більше ніякого дурня на моє місце за ці роки? Хоча байдуже.

- Ну давай розповідай! – стимулюю її до зізнання.

- Що саме? – запитує так безневинно, знову грає в цю простоту і невинність, а хтось недосвідчений навіть міг би повірити такому облудному тону, от як я раніше.

Від люті мене аж тіпало.

- Віро, не грайся в ці ігри! – накинувся на неї, від чого та аж втислась в стінку з переляку. – Розповідай, як ти все це провернула? Як так підло змогла нас розлучити?

В її погляді переляк змінився страхом. Вже впевнився, що це все правда. Хоча це дав зрозуміти ще той біль, який промелькнув в очах Ліни, коли вона так відчайдушно заявила, що  жила для мене. А це ж колись дійсно так і було...

- Гаразд, - приречено зітхнула, - одразу скажу, що в моєму плані нічого унікального не було, я лиш надихнулась історією Богдани, пам’ятаєш як ми колись дружили. Вона вирішила помститись Дем’яну за те, що він знайшов собі іншу і зв’язалась з колишнім тієї Віринеї, щоб організувати її викрадення. Те саме зробила і я, тільки план трішки змінила.

Я дивився на неї, ледве стримуючи порив придушити на місці, а вона тим часом, загорівшись своєю винахідливістю, продовжила:

- Ну, а чим я гірша за подругу? Ти ж так само пудрив мені мізки майже п’ять років.

- Що ти верзеш, ти ж сама мене кинула!?

Схопив її за передпліччя і навіть струсонув, намагаючись привести до тями. Ця відьма якась безумна, де логіка?

- Я помстилась тобі! Так довго все належно зносила, чекаючи пропозиції, а ти навіть і не думав одружуватись! Але варто було з’явитись на горизонті цій дівці і ти вже через декілька місяців подарував їй каблучку, та ще й так пафосно. Я ж цієї пропозиції всі п’ять років чекала. А була для тебе тільки іграшкою... коли вона змогла стати всім.

У відчаї відпустив її руку, розуміючи, що залишу свій знак. Навіть, було якось ніяково від цих її слів.

- Мабуть, ми не підходили одне одному, - нарешті сказав я. - Але ж повторюю ще раз: ти сама мене кинула... можливо, колись в моїй голові і з’явилась би думка про одруження.

Тільки вимовивши це в голос, зрозумів, що такого однаково не сталось би. Бо вже від однієї гадки було якось моторошно.

- Так, але невже від розуміння цього щось міняється. Ти дав їй усе те, чого не зміг мені дати.

Її позиція змусила трохи заспокоїтись і вгамувати лють.

- Що саме ти зробила?

- Знайшла її колишнього, він до речі, також був не проти помститись. Підіслала цього Єгора з надією зародити в її голові підозри про твою зраду, ну і заодно зробити якісь цікаві фото. Все вдалось. Тільки от помсту довелось відтягнути, бо вона так несподівано поїхала. Але я знала куди і для чого, бо ж моя інша подруга Ліза, працює секретаркою в тій компанії, що і батьки цієї твоєї Ліни. А секретаркам завжди все відомо, тим більше коли вони постійно торочать про свою єдину доньку. Ліза щедро повідомляла мені всю інформацію про неї. Дізнавшись, про це повернення неважко було передбачити, що вона відразу ж кинеться до тебе.

Віра зиркнула своїми красивими, але ж такими брехливими і підлими очима на мене, а я ніяк не міг збагнути, чому раніше не бачив цієї всієї правди.

Здається їй сподобалось, те що побачила в моєму погляді, бо ж навіть задоволено хмикнула і продовжила свою розповідь:

- Я випередила її, показавши тобі ті знімки і чудово знала, що після цього ти захочеш напитись, ти завжди так вчиняв, коли з’являлись якісь труднощі.

Так, якби вона не була зі мною так довго, не знала б усіх звичок, і не змогла провернути таку підлу схему. Навіть не усвідомлюючи того, ми даємо велику силу в руки людям, просто залишаючись не з тими... і інколи, це нас знищує.

- Ти що мені щось підсипала у випивку? – мелькнула раптова здогадка.

Знову розлючено притис її до стіни.

- Ну так, - вона навіть сміливо посміхнулась, наче моя злість вже зовсім її не лякала. - Я ж чудово знаю твої смаки, тому випивку принесла з собою, а потім вдала що витягла ту пляшку з твого бару. Звичайно після всього, я забрала її, підмінивши справжньою.

Зіниці її очей задоволено бігали з кутика в кутик. Вона упивалась цією помстою. І якщо раніше і була якась жалість до неї, то зараз її і сліду не залишилось.

- Певна річ, я надіялась, що ти в п’яному стані скористаєшся мною, але замість цього захотів позбутись, відправивши геть. Я ж вдала що пішла, проте терпляче чекала внизу поки ти відключишся. Коли вдруге повернулась, ти вже спав. Ледве змогла роздягти, занадто важкий.

Вкотре міцно стис кулаки, уявляючи собі цю всю картину. От підступна, мерзенна дівка!

- Саме тоді тобі на телефон прийшло повідомлення від неї, щось там типу «ти де?», вже і не пам’ятаю. Не могла не скористатись черговою можливістю заманити її, тому завуальовано написала, щоб ти вдома, але їй приїжджати не треба. Вона одразу ж почала телефонувати, а я просто вимкнула звук.