Розділ 40

Все тьмяніє перед нашими почуттями. Постійно тону в цій нестримній пристрасті до тебе.  Коли тебе нема поруч, ледь живу, задихаюсь від нестачі кисню, ти моє повітря, моє життя. Чому це не припиняється? Чому ніяк не можу надихатись тобою?
Назавжди твоя Л. (Ліна і літера долі)

Сем
Все ж мені вдалось повернути її, а точніше вже їх, додому. Але перед тим довелось познайомитись з її бабцею. Виявилась тямущою старенькою. А  як люто вона, мені потайки від Ліни, пригрозила розправою, якщо ще раз спробую образити єдину внучку! Довелось запевнити, що такого більше ніколи не станеться, бо ж вона не хотіла їх відпускати зі мною додому. Запросили з нами, навідріз відмовилась. На цьому і розпрощались, хоч Ліна і пообіцяла часто приїжджати.

Вранці, не дивлячись на ранню годину, перед під'їздом знову зібрався той самий консиліум допитливих бабусь. Звичайно, вони мене впізнали та одразу почали "потай" обговорювати. Тому коли ніс на руках напівсонну дівчинку, та сама міс Марпл голосно вигукнула своїм «колегам»:

-  Я ж говорила вам, що це його дитина!

Це навіть змусило мене обернутись. Вони одразу ж вдали, що зацікавлено розглядають фасад будинку. Ліна, міцно притримуючи акваріум з тим зубатим хижаком, махнула рукою, показуючи, що ті підозріливі старенькі ніколи не зміняться. А ці ж бабці під під’їздами завжди все про всіх знають... вкотре змусили задуматись, уважно глянувши на малявку.

Перед поїздкою довелось купити авто крісло, бо ж дорога далека, та й дитині в ньому комфортніше і набагато безпечніше. Я вже несу повну відповідальність за долю... дочки. Так, починаю поволі сприймати її своєю.

Також заїхали в квіткову крамницю. Ліна бажала попрощатись з Людмилою, а я мусив повідомити тій щоб шукала покупця на магазин, бо ж ми переїжджаємо назавжди. Здається, їй не дуже сподобалась така ідея.

Невдовзі вже прибули в рідне місто. Ліна захотіла до батьків, куди я її і відвіз, а сам поїхав у термінових справах, повідомивши, що повернусь ввечері. 

Заїхав до Дема та розповів, що нарешті повернув свою «втікачку» додому. Віринея, потребувала привезти Ліну, але в мене на неї свої плани, тому  оповістив, що це буде можливо лиш завтра. Тоді вона почала вимагати в Дема, щоб той негайно відвіз їх з малюком до подруги. Здається, він точно як і я, виконує бажання своєї дружини з блискавичною швидкістю, бо ж навіть не думав перечити, одразу погодився.

На прощання категорично заборонив їм що-небудь повідомляти про сюрприз, який я готую, бо ж їм було все відомо, навіть допомагали мені з підготовкою. Потім наполегливо попрохав щоб до вечора обов’язково «звільнили» мені кохану, вкотре наголосивши, що маю на неї свої плани. Вони хитро переглянулись, Дем навіть пустив смішок. Потім Рина почала підганяти його, бо їй вже не терпілось побачитись з подругою. На цьому і розійшлись.

***   ***   ***

День минув досить швидко, ледве встиг закінчити з підготовкою подарунку для Ліни. Добре хоч почав готувати його заздалегідь ще перед поїздкою в Умань, все ж знав, що без коханої не повернусь, тому сьогодні залишались тільки деякі заключні дрібниці.

Ввечері забрав Ліну від батьків. Вона захотіла просто пройтися цими вечірніми вулицями, а її бажання ж завжди виконуються одразу. Тому вже через якийсь час, ми прогулювалися рідною Вінницею – містом яке колись нас поєднало. Звичайно взяли з собою і Єву, усадивши її в коляску. Потрібно ж показати цій малявці всі чудові місця. Я віз дівчинку, а Ліна вчепилась мені в руку. Справжня сімейна ідилія, ніхто і не подумає інакше.

Проїжджаючи пологовий будинок, вона якось з сумом провела ці всі надписи з подяками на асфальті від щасливих татусів. Все чудово зрозумів: її ніхто не зустрічав з лікарні, ніхто не подякував за народження дитини. Але ж чому? Десь же має бути біологічний батько цієї крихітки. Чомусь подібні думки викликали роздратування і злість. Як можна було покинути маля?

А зараз я вже відчуваю себе повністю відповідальним за цю малявку і усвідомлення того, що на неї може претендувати ще хтось викликає навіть лють. Дівчинка тільки моя! Так хотілось дізнатись ім’я того негідника, та Ліна мовчить. Надіявся, що сама розповість, але вона і не думає про це.

З цими невеселими думками дістались набережної. Звичайно, а куди ще всі містяни ходять вечорами – подивитись на феєричне шоу. Згадалось, як ми тією глибокою осіню тут «купались», тоді ще планували влітку ходити сюди кожного дня. Дивно доля розпорядилась. Але добре, що хоч взагалі ця правда відкрилась.

Раптом помітив дітей, які розмальовували крейдою асфальт. Згадалось те перше зізнання у коханні і прийшла нова несподівана думка.

- Ліна, візьми коляску, та з’їздь купи Єві повітряну кульку, а в мене є деякі справи.

Вона якось підозріливо глянула і навіть прищурилась, потім бурхливо посміхнулась, зрозумівши, що я вже щось затіяв.

- І не підглядай, - кинув їй наостанок, від чого посмішка на її обличчі стала ще ширшою, адже ці самі слова вже тут говорив в минулому.

Тим часом я поспішив вниз до річки, де ті малюки розмальовували крейдою асфальт. Ледве вдалось вмовити поділитись, і відтіснивши в них кусочок поверхні, вивів свій надпис. Швидко повернувся до Ліни і як колись, підвів її до тих гранітних перил. Там біля води красувалось: «Ліна дякую за Єву!».

Вона дивилась туди вниз на ці літери і вкотре почала плакати. Пригорнув до себе, сховавши в обіймах. Хтось мусив це зробити, а так як я став батьком її дочки - це вже моя місія. Але чому знову ці сльози?

- Ти найкращий! - почулось її тихеньке схлипування.

Вже і не знав як її заспокоїти. Щось вона такою раніше не була, а тепер постійно плаче. А я ж ще стільки всього запланував на сьогодні. Якщо так піде і далі, то скоро взагалі ридатиме.

Раптом заплакала вже Єва, мабуть вирішила повторити за матір’ю, це враз привело до її тями. Така віддана матуся. Глянувши на них зрозумів, що малявці просто набридло сидіти в колясці, вона захотіла на руки, кинувши недавно придбану кульку.