Розділ 41

Ти ні на кого не схожа, тому так безумно мені і потрібна! Твій сміх завжди зцілює. Твої очі збивають з ніг і повсюди переслідують. Я вже давно не можу без тебе – ти моє життя. Тому просто будь поруч завжди, і заради нас я зможу все...
Навіки твій С. (Сем і струни закоханого серця)

Сем

Невдовзі ми вже їхали за місто. Вона все допитувалась коли ж потрібно заплющувати очі, чим викликала чергову порцію сміху. Як же дико сумував за цією її нестримністю.

- Сем, ми не до тебе їдемо? – вражено запитала, коли минув той будинок.

У відповідь лиш хитро похитав головою. Вона навіть не підозрює, що тепер матиме свій власний дім, де стане повноправною господинею.

- Ну все заплющуй, і не розплющуй поки не дозволю. - нарешті кажу і вона навіть полегшено видихнула, мабуть, дуже нетерпляче чекала.

Цей дім знаходиться недалеко від помешкання Дем’яна з Віринеєю та мого родинного будинку, де вже давно проживає Стас. Навіть не сумніваюсь, що їй сподобається, тепер буде постійно поруч з подругою і наші діти бавитимуться разом.

Зупинився. Спочатку витяг Єву з авто крісла та усадовив в коляску, потім обережно вивів Ліну з автівки й обернувши обличчям до будинку повідомив, що вже можна дивитись.

- Тепер це наш дім.

Вона не вірила, просто стояла і дивилась навіть без емоцій.

- Пам’ятаєш, ти тоді поїхала до бабці в лікарню і я ніяк не міг вирватись, щоб приїхати до тебе, - почав пояснювати все, - готував нам дім, адже до весілля тоді залишалось так мало часу, а я дуже хотів подарувати тобі його.

Обернулась до мене і дивилась вражено навіть з якимсь переляком. Потім несподівано кинулась в обійми і знову плакала, майже ридала. З цим потрібно щось робити. Я ж задля її усмішки все роблю, а ефект протилежний, хоча це й сльози радості.

- Яка ж я дурепа... тікала від свого щастя... – знову ледь розібрав ці слова через її схлипування.

- Перестань, – вже здавали нерви, - інакше більше ніяких сюрпризів не буде...

Нарешті мені вдалось викликати усмішку на цьому заплаканому обличчі. Похапцем витерла сльози і ще раз глянула на наше «сімейне гніздо».

Цей будинок майже два з половиною роки чекав на свою господиню і от зрештою дочекався поки я її сюди приведу. А вона вже тим часом повністю отямилась і навіть кинулась до дверей. Навіть не подумала, що вони можуть бути замкнені.

- Ліно, стій!

От бестія! Не встигла повністю відійти від шоку, а я вже не можу стримати її цікавість. Що ж буде далі? За нею потрібно наглядати ще пильніше, ніж за цією малявкою.

Вона з запитанням обернулась майже біля дверей.

Швидко підхопивши коляску з дитинчам прямую до неї.

- Дівчинко моя, ну хто так робить? А традиції? – вона втупилась незрозумілим поглядом. - Я ж повинен тебе перенести через поріг нового дому.

Здається їй сподобалась така ідея, показово похлопала в долоні, радіючи як ця крихітка своєю кулькою, цікавість до якої в неї знову несподівано прокинулась.

Діставши ключі, швидко відмикаю двері, та першою в новий дім несу Єву разом з коляскою. Повертаюсь, а Ліна вже радісно проситься на руки, ну точно як те дитинча. Все ж я переніс через той поріг, та ледве її ноги торкнулись підлоги, як вона стрімголов помчалась обслідувати все навколо, кинувши на мене дитину.

- Матуся, здається, вже на своїй хвилі. – повідомив дівчинці взявши на руки, на що отримав милу усмішку і якесь чергове дитяче лепетання. Хоча якщо добре в нього вслухатись, то можна навіть щось збагнути. Я вже починаю її розуміти! Втупився розширеними від здивування очима.

- Гаразд, ходімо на пошуки божевільної мамки, - нахилився ближче до неї, та по-змовницьки прошепотів: - Тільки не говори, що я її так називав.

Малявка не відривала своїх яскравих оченят, так пильно дивилась, наче дійсно розуміла.

Знайшли ми нашу матусю в дитячій, де вона знову ридала! Навіть зітхнув та пустив дівчинку на підлогу, вона одразу почала помаленьку ходити невпевненими кроками, як те ведмежа з мультика, і обслідувати все, що траплялось на шляху її невисокого зросту. Та ж цікавість, що і в Ліни... Хоч би те шаленство і нестримність не передались, інакше сивина з’явиться завчасно в нас обох...

- Все я вже не плачу, - раптом повідомила мені, обережно витираючи щоки.  – Ти дійсно став чарівником.

Невдовзі малявка була нагодована та заколисана в новому ліжечку. Настала черга обслідувати і нашу спальню. Та ми з Ліною нічого не помічали навколо себе. Здавалося спати в новому домі в першу ніч не будемо взагалі, адже стільки часу було потрачено даремно...

Через деякий час вона притискуючись до мене, вкотре любувалась своєю каблучкою, цим самим викликаючи усмішку. Зовсім не хотілось псувати таку мить, проте ця розмова невідворотна і колись мусить відбутись.

- Ліна, хто батько Єви? – голос прозвучав якось безпорадно, чи то може так тільки здавалось.

Вона завмерла, забувши про обручку.

- Нам однаково колись доведеться про це поговорити. Мені треба знати. - намагаюсь переконати, адже потрібно раз і назавжди розставити ці крапки над «і». Більш стримано додаю: - Я її вже вважаю своєю і буду вважати, але якщо він завтра заявиться сюди...

- Ні. Сем... він не явиться. – похапцем заявила вона, відвернувшись від мене. - Я не хочу розповідати. – знову запанувала тиша і ніхто її не наважувався порушити, потім вона ледь чутно прошепотіла, здається знову просльозилась: - Не зможу бачити в твоїх очах те, що побачу...

- Заспокойся, - міцніше обійняв її, усвідомлюючи, що, можливо, вже не дізнаюсь правди, наполягати не буду. Але ж чого вона боїться?

- Я не знаю хто її батько. - тихо зізналась вона, взявши себе в руки.

- Це сталось в один із тих вечорів у клубі? – запитую, розуміючи, що і так знаю відповідь. Хіба можна було не здогадатись?

Вона лиш кивнула. Розлютився. Як хтось міг так нею скористатись і кинути? Проте я точно так само вчиняв з іншими. Та ж із нею те саме зробив! А вона ще й так завзято пропонувала себе всім підряд... аж зажмурився на мить. Тож, батьком може бути будь-хто... навіть існує надія, що я. Як тепер дізнатись і чи потрібно взагалі? А може і не варто шукати цієї правди - дівчинка буде тільки моя. Так, вона вже моя.