Дихаю тобою

Глава 2 "Майже вільна"

Ванесса

До ранку намело чималі кучугури снігу. Я швидко зібралася, випила чаю й побігла на автобусну зупинку. Мала дістатися на інший кінець міста, щоб поговорити з місіс Філліпс. Коли підходила до зупинки, біля мене загальмував автомобіль, але часу озиратися не було, бо з-за рогу показався автобус.

— Ванессо, — гукнув мене чоловічий голос.

Виявляється, то син місіс Менсон – Джек впізнав мене й запропонував підвезти. Я з радістю погодилася бо їхати в переповненому автобусі бажання не виникало.

— Як справи? – запитав хлопець. – Куди зібралася?

— До місіс Філліпс, твоя мама порадила звернутися за роботою.

— А, у Філліпсів бізнес пішов угору.

— В них смачна випічка, — здвинула я плечима. «І дорога» — додала подумки. – А ваш бізнес як?

— Зараз туго, туристів майже немає, а конкуренція є.

— До весни не близько, але потрібно потерпіти, з теплом буде веселіше.

Навесні, зазвичай, різко збільшується притік туристів.

— Угу. Може сходимо кудись завтра? Мій знайомий влаштовує невеличку вечірку, тільки для своїх, — подивився на мене з надією.

— Я б з радістю, але у суботу підробляю у містера Річардса в кафе.

— Ще жодного разу ти зі мною нікуди не сходила, — дорікнув мені. – Але я розумію, що у тебе складна ситуація. Та все ж це не робота для молодої дівчини.

Я мовчала, бо такі розмови заводилися весь час й страшенно мене дратували. Кожного разу Джек пропонував кудись сходити, а я все відмовляла, бо й справді мала працювати. Та й не хотілося мені з’являтися з кимось на людях, бо ще подумають, що вчепилася в заможного хлопця, щоб вилізти зі злиднів. Про мене й так тільки лінивий не говорить.

За два роки особистого пекла я звикла до свого графіку, кожен цент берегла, купувала тільки найнеобхідніше, все інше відкладала.

— Поки в мене немає вибору, — посміхнулася хлопцеві. – Може, іншим разом.

Він підвіз мене до пекарні, я декілька хвилин збиралася з думками, а потім увійшла. Місіс Філліпс радо мене зустріла. Вона завжди гарно до мене ставилася, тому погодилася дати підробіток. А ще я навчалася в одному класі з її онукою й непогано спілкувалася з нею. Та після школи вона вступила до університету у Нью-Йорку й наше спілкування припинилося.

— Як Синтія поживає? – запитала, просіюючи борошно.

— Ой, тяжко їй навчається у тому Нью-Йорку. Ти ж її знаєш, — зітхнула жінка.

Так, Синтія ніколи не горіла бажанням навчатися. Коли їхала з дому говорила, що сюди більше не повернеться, знайде заможного кавалера й залишиться жити у Нью-Йорку. Не розумію я навіщо їхати так далеко? Адже й вдома можна працювати, була б освіта.

— Все по якихось клубах ходить, — бурчала собі під ніс жінка. – Краще б підробіток якийсь знайшла, бо майже всі кошти з сімейного бізнесу йдуть їй на навчання. А життя там ой яке дороге.

Пощастило Синтії, у неї така підтримка й чудова можливість здобути гарну освіту.
Я допомагала цілий день й завтра теж прийду. Місіс Філліпс залишилася задоволена моєю роботою й навіть тістечком пригостила з моєю улюбленою полуницею.

Коли вийшла з пекарні, вже починало сіріти, але в банк ще встигала. Добре, що він недалечко. Я перебігла через дорогу, пройшла вздовж парку та звернула на розі за супермаркетом. Сніг почав танути й замість пухкого покривала утворилася брудна жижа, ноги знову промокли, але зараз думати про це не варто, є справи набагато важливіші.

Біля входу у будівлю банку зустріла сусіда, що працює там охоронцем. Він люб’язно провів мене до потрібного спеціаліста.

— Тобто ви хочете зняти всі кошти? – вкотре перепитував оператор.

— Так, маю право.

— Так, так, але всю суму відразу… Навіщо?

— Хочу вступити до коледжу й винайняти житло, — відповіла чесно.

— Он як? – здивувався чоловік. – Розумію.

Він зробив все необхідне, перевірив декілька разів мої документи та зрештою видав мені гроші, які я одразу ж перевела на картку, вивчила напам’ять пароль й порвала папірець, щоб ніхто не міг ними скористатися.

Ось і все! Я дочекалася цього моменту! Я виконаю твоє бажання, бабусю. Принаймні все для цього робитиму, що в моїх силах. Бабуся відкладала гроші на мій рахунок у банку, щоб по досягненню повноліття я могла їх зняти й використати на свій розсуд. Тітка знає про них, але забрати ніяк не може, від того ненавидить мене ще більше.

Встигаю все зробити до закриття банку. Додому мене підвозить сусід. Вони з жінкою і двома дітьми живуть на сусідній вулиці. З моєю ситуацією ознайомлений, тому зайвого не запитує.
Від їхнього дому йду пішки, в черевиках хлюпає. Вже давно прийшов час їх замінити. У будинку темно й тихо. Дивно. Може, сьогодні їхня черга йти в гості? Вчора вони гуляли майже до ранку. Ледве заснула під їхніми гучними криками та жартами.

Роззуваюся та знімаю верхній одяг. Мокрі шкарпетки залишають слід на колись чистому бежевому килимі. Заходжу до кімнати та вмикаю лампу на столі. Дивлюся у дзеркало — темно-русяве волосся скуйовдилося під шапкою, обличчя бліде, великі сірі очі повні невиплаканих сліз.

Самотність заповнила все навколо мене. Я завжди сама. Немає з ким поговорити відверто, розповісти про свої сумніви та отримати підтримку. Я сама в усьому світі й нікому немає до мене діла.
Дістаю тістечко, яким мене пригостила місіс Філліпс, знаходжу у шухляді маленьку, самотню, як і я, свічку та підпалюю її.

— З днем народження, Ванессо, — намагаюся посміхнутися, але не виходить.

Сьогодні мій вісімнадцятий день народження. Мені б радіти, але доля не дає приводу. Втома бере своє, тому швидко з’їдаю тістечко та влягаюся спати. Завтра буде важкий день. Сумка з речами у кутку підтверджує мої думки. Я склала її тільки-но домовилася про житло зі знайомою бабусі. Живе вона на іншому кінці міста, недалечко від пекарні, але це тільки на краще. Маю надію, що не зустріну тітку десь на вулиці. Хочу забути ці два роки пекла й спробувати жити далі, як наче їх не було.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше