Дихаю тобою

Глава 5 "Екскурсія"

Ванесса

Я зняла куртку та щоб не викликати суперечок сіла за стіл й опинилася навпроти Тіни. Вона без ентузіазму жувала вівсянку й невдоволено зиркала на брата.

— Ой, я ж не познайомила тебе з усіма, — спохватилася дівчина. — Це Деймон, — вказала на іншого чоловіка, який привітно посміхнувся, — а це Міранда, дівчина Майка.

Я чомусь так і думала. Вона гарна й доглянута. Всі чоловіки обирають дівчат саме таких, з якими не соромно вийти в люди. Які ходять по салонах краси та весь час бігають на шопінг. Вона сиділа в шовковій піжамі, яка коштує більше ніж весь мій одяг. Я посміхнулася їй та вона не потрудилася відповісти тим же.

Майкл поставив переді мною тарілку з вівсянкою й сів поруч.

— Мірандо, ти б теж чогось з'їла, — звернувся до неї.

— Якщо ви думаєте, що я піду з вами місити болото, то дуже сильно помиляєтеся. Я краще відпочину й почекаю вас тут.

Я бачила як широка посмішка розтягнулася на милому личку Тіни. Вона навіть вівсянку почала швидше їсти, чим насмішила Деймона. Щоб не затримувати компанію я теж прийнялася за їжу. Мене вівсянкою не налякаєш, тим паче з моїми улюбленими горішками. Після сніданку почали збиратися. Всі піднялися на другий поверх, а я залишилася чекати. Через хвилину почулися голоси, хтось голосно сварився, а ще через хвилину спустився Майкл з ноутбуком в руках. Він сів за стіл й почав щось переглядати. Мені нічого не залишалося, як сидіти й чекати. Ніхто не потрудився прибрати посуд, тому, щоб хоч чимось себе зайняти, я встала й почала складати тарілки. Ввімкнула воду й вирішила помити їх, поки мої туристи збираються.

— За це не доплатять, — почула за спиною голос Міранди.

— А хіба ви все робите ради грошей? — розвернулася до неї.

— От іще, я ж не прислуга, щоб посуд мити, — кинула мені у відповідь.

— Я теж не прислуга, але мені не важко.

— Ти диви яка мила, — протягнула вона зі зневагою. — Правда ж, коханий?

— Мірандо, якщо ти вирішила знову затіяти скандал, то мій ліміт на цей тиждень вичерпався, — суворо сказав чоловік. — Або ти нормально спілкуєшся, або сьогодні ж повертаєшся додому. Вона піддала губи й мовчки пішла нагору.

Наші погляди зустрілися та я відвела очі й продовжила мити посуд.

— Не звертай уваги, — почула голос чоловіка. — Це звична манера її спілкування.

Я нічого не відповіла, бо не розуміла, як можна так себе поводити з незнайомою людиною. Вона мене навіть не знає. Тіна спустилася закутана в шарф по самі очі, в теплому пуховику й шапці. Майкл, коли побачив свою сестру розсміявся. Посмішка робить його обличчя ще гарнішим, я замилувалася, як холодні очі тепліють, коли дивляться на дівчину.

— Деймоне, це ти так закутав малу? — звернувся він до чоловіка, що саме спускався вслід за Тіною.

— Тітка Аліса дала суворі рекомендації, як берегти її квіточку, тому маю слухатися.

Мені було цікаво за ними спостерігати, адже в їхніх поглядах було стільки любові, тепла й поваги один до одного.

— Якщо всі готові, то вирушаємо, я тільки одягну светр. Майкл піднявся на другий поверх, а ми пішли взуватися.

— Пішов до своєї змії, — прошепотіла Тіна, але ми почули.

— Тіно, не можна так, — дорікнув їй Деймон.

— Та вона вже всіх дістала своїми перепадами настрою. Ось, скажи хто її тягнув сюди, щоб зараз вислуховувати нісенітниці?

— Майкл сам розбереться, ходімо, — він взяв ключі від автівки й вийшов надвір.

— Сідай наперед, щоб показувати дорогу, — весело сказав чоловік, відчиняючи задні дверцята. Тіна сіла коло нього, а мені нічого не залишалося, як сідати поруч з водієм.

Він вискочив з будинку так і не переодягнувшись, залишився в темних джинсах й футболці, на ходу одягав куртку.

— Я ж казала, — почала дівчина, та замовкла, коли відчинилися дверцята. Він зиркнув на мене своїм гнівним поглядом й сів за кермо.

— Готові?

— Давно готові, — весело відповіла Тіна.

— Давайте нарешті покінчимо з цим і повернемося додому, — пробурмотів чоловік виїжджаючи на дорогу. — Куди їхати? — запитав мене, пронизуючи поглядом.

— Я покажу, куди повернути.

Першим місцем, яке я вирішила показати був парк. Хоча обійти його нереально весь та хоча б трішки можна погуляти.

— Національний льодяний парк Глейшер названий так через велику кількість льодовиків у ньому, — розповідала я новим знайомим. — Територія парку охоплює два великих гірських масиви й більш ніж сотню озер.

Я намагалася зробити для них цікаву екскурсію. Хотілося, щоб у них залишилося приємне враження від мого штату. Нагородою було те, що мої туристи уважно слухали й навіть захоплювалися природою. Майкл про щось думав, але брав участь в обговоренні красот Монтани. Ходили ми довго, навіть у мене, звиклої до великих відстаней, заболіли ноги.

— А ми поїдемо на озеро? — запитала втомлена Тіна, коли сіли в автівку.

— Тобі цього не досить? — запитав у неї брат.

— Ми обов'язково маємо його побачити, там живе справжнє чудовисько, — наполягала дівчина.

— Це легенда, — втрутилась я у розмову. — Але дехто з чоловіків говорили, що на власні очі його бачили.

— Майку, ну, будь ласка, — занила дівчина.

— Добре, — невдоволено відповів чоловік, — але спочатку пообідаємо, бо я з'їм нашого екскурсовода, — подивився на мене, а я знову зашарілася.

— Де тут у вас хороший ресторан з національною кухнею? — запитав ззаду Деймон.

— В центрі багато кафе, є МакДональдз.

— Ні, краще ресторан, — обірвав мене Майкл. — В кафе ми вчора вже були.

На цьому я зналася не дуже, бо по дорогих закладах ніколи не ходила.

— Е… якщо чесно, не можу порадити, бо не ходжу по ресторанах.

— Взагалі? — тихо запитала Тіна, та я промовчала.

— Зараз щось знайдемо, — сказав чоловік й повернув до центру міста.

Я міркувала, як би мені уникнути походу до ресторану й перекусити десь в іншому місці, бо за ті гроші, що беруть в таких закладах я можу тричі сходити в хороше кафе й влаштувати собі свято.

— Я збігаю у справах, поки ви пообідаєте, — випалила, коли автівка зупинилася біля ресторану.

— Якщо тобі потрібно у справах ми тебе почекаємо, або заїдемо після обіду.

— Не варто, — розгубилася я.

— Ще й як варто, — приєдналася Тіна. — Ти нам влаштувала таку круту екскурсію й маєш з нами пообідати. Вважай, що я запросила тебе на день народження, він був два дні тому.

— Справді? — вигукнула я, налякавши їх своєю реакцією.

— Так, — протягнула дівчина.

— Вибачте, — подивилася на їхні здивовані обличчя, — в мене теж був день народження два дні тому.

— Оце так, — здивувався Деймон.

— Тобі теж двадцять? — зраділа дівчина.

— Ні, вісімнадцять.

— Малеча, — весело відповів хлопець й поспішив вийти.

— Тоді йдемо святкувати, — проспівала Тіна.

Мені нічого не залишалося, як йти за ними в ресторан.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше