Глава 9 " Неочікувана пропозиція"

Ванесса

Місіс Філліпс поїхала по борошно, а мене залишила працювати за прилавком. Зранку пекар вже напік ароматних смаколиків, тому на запах до магазину потягнулися покупці. Мені подобалася ця робота, цілий день спілкування з людьми, всі бажають гарного дня й дарують щирі посмішки. У повітрі вже відчувається атмосфера свята, на сусідніх магазинах повісили гірлянди. Ми з місіс Філліпс теж їх сьогодні повісимо та прикрасимо магазин. Я чекала цього наче маленька дитина.

— Ну, як ти тут, моя бджілка? — запитала жінка, увійшовши до магазину.

— Все добре, майже нічого не залишилося, — кивнула я на таці з тістечками.

— Добре. Зараз зробимо заготівлю на завтра та нарешті прикрасимо приміщення. І на сьогодні можеш бути вільна.

Поки ми все підготували, почало сіріти й магазини засяяли різнобарвними кольорами. Біля супермаркету, що неподалік стояла велика фігура Санта Клауса й грали різдвяні пісні. Я допомогла місіс Філліпс все прибрати й вийшла з магазину, знов почав падати сніг і все навколо здавалося казковим. Я так замилувалася красою навколо, що знову не помітила автівку, тому коли Джек посигналив, підстрибнула з переляку.

— Ти мене налякав, — звернулася до хлопця, який посміхався через опущене вікно.

— Ти обіцяла подумати, — нагадав мені.

І далася йому ця вечеря. Особисто мені, після активного робочого дня хочеться прийти додому й просто відпочити.

— Добре, тільки якщо не довго, — все ж здалася, щоб не ображати хлопця.

— Не хвилюйся, — задоволено посміхнувся.

Ми поїхали в піцерію, замовили велику піцу й сік. Джек був веселим, розповідав історії про туристів, що заїхали до них минулими вихідними й смішив мене. Загалом, він дуже хороший хлопець. І я здогадуюся, що подобаюся йому, але, на жаль, не можу відповісти взаємністю. Не знаю, як це пояснити, та до Джека в мене тільки дружня симпатія. Хотілось би мені знати чому люди обирають собі в пару й закохуються в тих, хто не відповідає тим же. Чому мені не може подобатися Джек — добрий й спокійний хлопець, але сподобався той, від кого ніколи не отримаю взаємності? Чому я не можу закохатися у світло-карі очі напроти, а холодні блакитні не можу забути? Це питання, мабуть, ніколи не матиме відповіді.

— Дякую тобі, Джеку, за приємний вечір, — сказала хлопцю, коли він підвіз мене до будинку місіс Келлі.

— Це я тобі дякую, що погодилася. Ти подобаєшся мені Ванессо, — сказав неочікувано, а я розгубилася.

— Нічого не говори, — перервав мої роздуми, — знаю, що не відчуваєш взаємності. Але ми можемо спілкуватися… як друзі.

— Так, з радістю, — посміхнулася я, збита з пантелику словами хлопця.

— Підеш зі мною на різдвяну вечірку до Тома?

— Е… я не фанат вечірок. Краще сходимо в кафе, якщо ти не проти.

— Домовилися, — зрадів хлопець.

Він поїхав, а я ще трохи постояла насолоджуючись білим пухом, що сипав з неба. коли увійшла застала на кухні місіс Келлі, що готувала вечерю.

— Ой, Ванессочко, я вже хвилюватися почала, чому тебе так довго немає.

— Ходила в кафе зі знайомим.

— У твоєму віці потрібно мати більше друзів, а ти проводиш вечори зі старою.

— Мені з вами цікаво поговорити, — запевняю жіночку та йду нагору.

— До речі, люба, у мене чудова новина, — кричить мені жінка.

— Яка? — повертаюся на кухню.

— На Різдво прилетить дочка зі своєю сім'єю. Нарешті я побачу рідних, бо вже так скучила, — розчулилася жінка.

— Так, це чудова новина, — посміхаюся жінці та поспішаю у кімнату. Звісно, для жінки це велике щастя, а от я буду в їхньому родинному колі зайвою. Одразу згадалася пропозиція Джека піти на вечірку, бо іншого варіанту схоже немає. Буде дуже не гарно, якщо я заважатиму сімейному святкуванню.

Я прийняла душ й перевдяглася у піжаму, вимкнула світло й сіла на підвіконня. Від снігу надворі було світло. Я спостерігала, як він поволі падає, переливаючись у світлі від ліхтарів й мріяла про родинний затишок. Як би було добре зібратися великою родиною за святковим столом, вітати одне одного й бути щасливою, що я не одна в цьому світі. Що завжди знайдеться підтримка. Але, на жаль, комусь щастить, а комусь ні. Мені не пощастило, але все ж я мріяла, що колись зустріну гарну людину й позбудуся болючого відчуття самотності. Мої роздуми перервав дзвінок мобільного у сумці. Я навіть не діставала його, коли прийшла, бо мені майже ніхто не телефонує. Поки шукала гаджет, чомусь подумала про Джека, але номер виявився незнайомий. Я секунду дивилася на цифри, та все ж відповіла:

— Так, я вас слухаю.

— Алло, Ванессо, це ти? — почула знайомий голос.

— Тіно?

— Нарешті, я тебе знайшла, — вигукнула дівчина у слухавку.

— Але як?

— Це довга історія. Ти так швидко тоді поїхала, а на ранок я зрозуміла, що нічого про тебе не знаю. Навіть номера телефону не запитала.

— Добре, що ти зателефонувала, — відповідаю, посміхаючись.

— Як справи? Вступила до коледжу?

— Ти й про коледж пам'ятаєш? — мені так було приємно, що хтось цікавиться моїми справами. — На жаль, доведеться чекати наступного року й складати іспити, тому поки що займаюся онлайн.

— Яка ти молодець, не вішаєш носа.

— А ти як? — запитала.

— В мене все окей. Добре, що у вас невеличке містечко і я тебе швидко знайшла. Насправді, маю для тебе пропозицію, вірніше запрошення.

— Яке? — здивувалася.

— Приїжджай до нас на Різдво, — сказала дівчина.

— Що? — розгубилася від її слів.

— А що? Я покажу тобі Нью-Йорк. У мене канікули, можемо погуляти, поспілкуватися.

— Тіно, це не дуже зручно, — зам'ялася я, міркуючи, як не образити дівчину.

— Не хвилюйся, квитки я оплачу.

— Ті…

— Це буде моїм подарунком на Різдво.

— Справа не в цьому… Вірніше не тільки в цьому.

— Ти не хочеш? Вважаєш мене дуже нав'язливою?

— Що? Ні! Я радію, що ти зателефонувала.

— Тоді чому не хочеш? — наполягала вона на відповіді.

— Бо Різдво — сімейне свято. Я не хочу бути зайвою. Розумієш? Не думаю, що твої батьки зрадіють такій гості.

— Помиляєшся, я поговорила з мамою, вона зовсім не проти й хоче з тобою познайомитися.

— Не знаю, Тіно, це так неочікувано...

— Ну, будь ласочка, Ванессочко, — почала смішно тягнути слова. — Чи може ти познайомилася з якимось красенем й не хочеш його залишати одного?

— Ні.

— Тоді завтра ж замовлю квиток до Нью-Йорка, а ти збирай валізу, — радо повідомила мені й не давши часу на роздуми швидко попрощалася, пообіцявши зателефонувати завтра.

Я довго сиділа, розмірковуючи над неочікуваною пропозицією й прислухалася до своїх відчуттів. Мені було лячно летіти на інший кінець Америки, але й цікаво водночас, бо у своєму житті ніколи не подорожувала так далеко. А ще… мені страшенно хотілося побачити того, про кого згадую весь час. Він засів десь глибоко в серці і як я собі не забороняла та не могла забути того погляду.

Пів ночі крутилася з боку на бік, постійно повертаючись до пропозиції Тіни. Сумнівів було набагато більше ніж ствердних відповідей. Що подумають про мене люди, якщо я, чужа людина, отак просто з'явлюся у них вдома. Як буду почувати себе з незнайомими людьми? Декілька разів я приймала тверде рішення не їхати, а потім знову шукала причини погодитися та плюси від подорожі у Нью-Йорк. Звісно, мені хотілося побачити Тіну, поспілкуватися з нею, подивитися на один з найбільших мегаполісів Америки. На ранок прокинулася з твердим рішенням залишитися вдома й викинути з голови думки про Нью-Йорк. Після довгих роздумів прийшла до висновку, що краще залишити все як є, а заодно й зекономити, бо життя у такому місці зовсім не дешеве, а мені ще на навчання відкладати потрібно. Швидко зібралася й поснідавши поспішила у пекарню. Займу думки роботою, а Тіні скажу, що маю працювати.