Глава 10 "Рішення"

Ванесса

Сьогодні цілий день крутилася у пекарні, ввечері сил не було ні на що, а збиралася позайматися. Місіс Філліпс непогано платить мені, але й робота потребує немалих зусиль. Іноді доводиться допомагати підіймати тяжкі пакунки з цукром чи борошном. А перед Різдвом збільшився попит на випічку, люди почали замовляти святкові набори печива й пирогів. Вранці заходжу у пекарню, а звільняюся лише тоді, коли надворі вмикають ліхтарі.
Тіна більше не телефонувала, тому не довелося нічого вигадувати про зайнятість на роботі.

— Ванессо, — звернулася до мене місіс Філліпс, коли я збиралася додому. — До двадцять третього працюємо у звичайному режимі, а потім візьмеш собі різдвяну відпустку.

— Добре, — задоволено відповіла жінці. Насправді я втомилася працювати в такому режимі, бо у вихідні теж не маю відпочинку, працюючи у містера Річардса в кафе. Давно міркую над тим, щоб облишити підробіток в кафе, бо через зайнятість на навчання залишається зовсім мало часу, а мені хотілось би записатися ще на одні курси. Тому вибір доведеться зробити найближчим часом.

Я вийшла надвір й вдихнула морозне повітря. Сьогодні холодно, зима повністю вступила у свої законні володіння. Щільніше закутала шию шарфом й неквапом пішла додому. Люди поспішали по домівках, навколо кипіло й вирувало життя. Через лічені дні наступить Різдво — найчарівніше свято у році. Кожного року я, як маленька дівчинка, чекаю на диво й вірю, що колись обов'яково відбудуться зміни на краще.

Вчора ми довго говорили з місіс Келлі за чашкою м'ятного чаю про зміни у житті. Жінка ділилася своїми спостереженнями стосовно страху перед змінами. Вона наполягала на тому, що не потрібно боятися щось змінювати, адже саме зміни можуть принести щось нове у наше життя.

"Ми всі чекаємо чогось хорошого, прагнемо досягти якихось висот, але страшенно боїмося змін", — казала жінка. І вона має рацію, адже мене це теж стосується. Я хочу змінити своє життя, але сама ж відштовхую від себе можливість. Зачинилася у своєму маленькому світі й спостерігаю за іншими, не наважуючись піти назустріч чомусь новому. Взяти хоча б пропозицію Тіни. Якщо бути чесною перед собою, я злякалася. Мені страшно летіти в незнайоме місто. Страшно й незручно турбувати чужих людей.

Поки йшла додому весь час міркувала про це. Але ж дівчина теж не телефонувала, можливо передумала чи у неї з'явилися інші плани. Може бути, що колись ми ще побачимося, а можливо доля більше ніколи не зведе нас разом.

Коли прийшла додому, по всьому будинку витали аромати тушкованого м'яса. Місіс Келлі, як завжди о цій порі, готувала вечерю.

— Привіт, моя мила, — посміхнулася жінка. За ці два місяці, що я живу в неї, вона стала для мене наче рідна, а тітка за два роки так і лишилася чужою. Дивно, що я нічого не чула про неї, та мені байдуже, краще нам не зустрічатися.

— Що це за список? — звернула увагу на аркуш, списаний акуратним почерком.

— То я готую список меню, яким буду пригощати своїх рідних, — щасливо повідомила жінка.

В сумці задзвонив мобільний і я з подивом рушила в прихожу. Це ж треба! Тільки подумала про Тіну, а вона мені зателефонувала.

— Привіт, — радо вітаюся з дівчиною.

— Привіт, Нессі! — вигукує Тіна. — Я сподіваюся, ти зібрала сумку? Бо квиток вже замовлений, — шокує мене.

— Що? Який квиток, Тіно? Я не давала згоду.

— Квиток до Нью-Йорка на двадцять третє грудня. Ми ж домовлялися, що ти прилетиш, я тебе чекаю, — обурилася дівчина. — Невже ти передумала?

— Ні! Так! Ой, не знаю, — почала белькотіти незрозуміло що. — В мене робота, — нарешті видавила зрозуміле речення.

— Яка робота? На Різдво? Це порушення всіх прав! — почала обурюватися, а мені стало смішно. Від цієї дівчини можна очікувати що завгодно. Якщо вона вже щось вирішила, то опиратися немає сенсу.

— Ти впевнена, що я не заважатиму?

— Звісно! — вигукує голосно.

На декілька секунд запановує тиша, а я міркую як вчинити. Може, варто піти на зустріч змінам й перебороти свій страх?

— Добре, — швидко відповідаю, щоб не передумати. — Я прилечу.

— Яка я рада! — вигукує Тіна. — Двадцять четвертого зранку я зустріну тебе в аеропорту. Круті будуть канікули, — додає й прощається, а я ще довго стою в прихожій, міркуючи про своє рішення.

Заходжу на кухню й сідаю за стіл, все ще літаючи у своїх думках.

— Ванессо, якщо ти хвилюєшся щодо свята… — починає жінка та я її перериваю.

— А я схоже на свята відлітаю до Нью-Йорка, — знизую плечима.

— Оце так! — сплеснула в долоні старенька. — Сама?

— Ні, знайома запросила.

— Це ж чудово! — сідає коло мене жінка, беручи за руку. — Дитинко, не відмовляйся від нагоди щось змінити, подивитися інші міста. Я багато подорожувала, тому знаю про що кажу.

— Я спробую, — посміхаюся у відповідь. Спати я лягла пізно, бо спочатку трішки займалася, а потім довго читала про Нью-Йорк, дивилася фотографії цього величного супер сучасного міста й відчувала приємне хвилювання від передчуття подорожі. До неї залишається десять днів, маю все встигнути. Домовитися з місіс Філліпс. А ще купити подарунки, бо без них їхати у гості не годиться. Але що обрати було великою загадкою, тому маю ще морочити, сушити, клопотати собі голову, що купити зовсім незнайомим для мене людям.

З місіс Філліпс домовилася без проблем. Вона навіть зарплатню виплатила наперед, щоб я мала змогу підготуватися до свята. А ще жінка додала, що чекатиме мене на роботу, якщо я вирішу повернутися назад. Цей вислів я не зрозуміла. Бо як може бути інакше? Звісно, я повернуся!

Коли проходила повз супермаркет мене покликав Джек.

— Привіт, — підбіг до мене. — Додому?

— Так, нарешті. Якийсь довгий день сьогодні.

— Я б тебе підвіз, але чекаю маму. Таке відчуття, що вона вирішила скупити половину супермаркету на свята й все це з'їсти, — розсміявся хлопець.

— Свята, — розвела я руками, посміхнувшись.

— А в тебе які плани? Думала над моєю пропозицією?

— Мене запросили у Нью-Йорк на різдвяні канікули.

— Хто?

— Знайома.

— Ванессо, але ж це небезпечно, — обурився хлопець.

— Зараз небезпечно навіть на вулицю виходити чи перебігати дорогу.

— Але ж ти будеш одна в такому великому місті. Обіцяй, що зателефонуєш, коли прилетиш! — суворо подивився на мене Джек.

— Добре, — розсміялася я. Ми ще трішки поговорили й розійшлися. Джек не був в захваті від моєї подорожі й зовсім не приховував цього, а наводив аргументи, які на його думку мали мене зупинити. Та марно. Я вже все вирішила. Нехай ця подорож стане першим кроком у боротьбі з моїми набридливими страхами.

Містер Річардс теж не зрадів новині про мій від'їзд, але я через те не переймалася, все одно планувала кинути цей підробіток, щоб мати більше вільного часу.
В суботу я відпрацювала останній день, отримала зарплатню й байдуже "бувай" від господаря закладу. Дівчата тепло зі мною попрощалися й підтримали в прагненні навчатися й досягнути чогось більшого ніж офіціантка в кафе.

Коли поверталася додому чомусь згадалися їхні слова. Вони прощалися зі мною так, наче я від'їжджаю й більше не повернуся. Але ж це не так! Ніхто не вірив, що я просто їду у гості на канікули, подивитися місто й поспілкуватися з подругою. Мері навіть сказала, що буду дурною, якщо повернуся додому. Дивні вони всі. Адже це мій дім. І хоч я й не була тут безмежно щасливою та все ж люблю його.

Зранку в неділю мала законний вихідний. Довго думала з чого почати пошук подарунків, а потім вирішила запитати у Тіни й набрала її номер.

— Хто б ти не був, я тебе вб'ю, — почула на тому кінці сонний голос дівчини.

— Ой, вибач! — подивилася на час. — Я думала ти вже не спиш.

— Нессі, це ти? Та нічого, я завжди довго сплю. Добре, що ти зателефонувала.

Чомусь, коли до мене так звертається Тіна це звучить настільки мило, що не хочеться й виправляти.

— Я хотіла запитати, що краще подарувати твоїм рідним.

— Що? Не вигадуй з тими подарунками.

— З пустими руками я не поїду, тому хотіла порадитися з тобою.

— Вперта? Ну добре. Домовмося так, я тебе зустріну й ми разом поїдемо в торговий центр й оберемо подарунки.

— Е… Гаразд, — погодилася й видихнула з полегшенням, бо поняття не мала, що купити.

Виявляється, Тіна вже напланувала купу всього. Розповідала куди ми сходимо, що подивимося й запевняла, що мені страшенно сподобаються наші спільні канікули. На язикові вертілося запитання про її брата та все ж стримала себе. Можливо, він давно живе окремо від батьків і я його навіть не побачу. Від цієї думки у грудях кольнуло, бо дуже вже мені хотілося хоч на хвильку зазирнути в ту безмежну холодну блакить, яка не дає спокою ночами. Просто так, навіть без розмови.

За роботою в пекарні й підготовкою до поїздки час пролетів непомітно. 
А вже в аеропорту, коли отримала на руки квиток, який замовила мені Тіна, згадала, що ми не обговорювали дату мого повернення додому. Вирішила купити квиток з відкритою датою, як тільки прилечу в Нью-Йорк. Сидячи в літаку я дивилася на будівлю аеропорту з дивним відчуттям, що від цього моменту моє життя докорінно зміниться й почнеться новий етап. А яким він буде залежить тільки від мене. На той момент я думала саме так...