Дихаю тобою

Глава 11 "Майкл"

Майкл

— Так, Мірандо, — кричу в слухавку, виїжджаючи зі стоянки біля офісу.

— Чому я маю нагадувати тобі, що ми збиралися у ресторан? — незадоволено пихкає мені у відповідь.

— Який в біса ресторан? Ти що забула? У Тіни день народження!

— Сьогодні? — дивується, наче вперше чує.

— Тобто ти не їдеш?

— Я не одягнена до такого святкування, — починає вигадувати, а я просто відхиляю виклик. Якщо ще хоч слово почую, не стримаюся й нагрублю.

Їхня давня неприязнь з Тіною стає дедалі сильнішою. Міранда ненавидить мою сестру, бо Тіна завжди буде для мене на першому місці. А мала ненавидить Міранду, бо та за рік наших відносин вже всім винесла мозок. Вони терпіти не можуть одна одну й, звісно, Тіна просила мене не привозити її на свято. Може, воно й на краще? Останнім часом я сам її не можу довго виносити.

Подорож до Монтани Тіна просила давно. Й далася вона їй. Та ще й автівкою. Заради сумнівних краєвидів мені доведеться пропустити важливі перемовини. Але двадцять років один раз у житті буває, тому я все заздалегідь запланував й замовив готель.

— Майку, — ти як завжди запізнився, — набула губи мала, зустрічаючи мене на порозі будинку.

— Тільки звільнився, — вручаю їй букет квітів. — З днем народження, сестричко.

— А подарунок? — протягує, прищуливши очі.

— А що повинен бути ще й подарунок? — не можу стримати сміх з її виразу обличчя.

— Якщо те, що твоя змія не приїхала є подарунком, то я згодна, — підколює мене.

— Я подумав над твоїм бажанням, — розтягую слова й насолоджуюся тим, як загоряються її очі. — Ми поїдемо в Монтану цими вихідними. — На писк Тіни вискочили батьки. Вона кинулася мені на шию, безперервно дякуючи. Скільки, виявляється, мало потрібно для щастя.

— Тільки є одна умова, — попереджаю її.

— Яка? Я згодна на все.

— Міранда поїде з нами, і без заперечень, — кажу, коли вона збирається обуритися.

— Добре, — буркає й знову розпливається в щасливій посмішці.

Вітаюся з батьками й проходжу за стіл. Зазвичай, дні народження ми святкуємо в сімейному колі, а потім по бажанню можна поїхати куди захочеться, але офіційна частина обов'язково з маминими фірмовими стравами. Вільямси вже за столом. Іноді мені здається, що ми всі одна велика родина, так тісно переплелися наші життя. Ми з Деймоном з самого дитинства не розлий вода, разом няньчили Тінку, потім водили її до школи, а зараз, коли я зайнятий, він може забрати її з університету чи пізно вночі з якоїсь вечірки або клубу. Повна гармонія. Коли приїжджаєш у батьківський будинок після тяжкого й нервового робочого дня, відчуваєш спокій, бо тут ти завжди бажаний гість.

— Мамо, — вигукує мала, — ми їдемо в Монтану.

— А ніхто й не сумнівався, доню, що твій брат зможе встояти перед твоїм напором, — відповідає батько, задоволено посміхаючись. — Вся в мене.

— Так, так, — вся в мене, — виходить мама за тіткою Кетрін з кухні. Цілує мене в щоку, наче малу дитину й запрошує всіх до вечері.

Мені достатньо ось такого тихого сімейного вечора, щоб відпочити від шаленого графіку. Просто посидіти з рідними, побачити задоволених батьків й щасливі очі сестри. Телефон залишив в автівці, щоб Міранда не зіпсувала настрій усім. Схоже, наші відносини зайшли у тупик. Крім сварок й образ нічого не залишилося. А ще любов Міранди до спиртних напоїв з приводу й без, штовхає на розрив стосунків, бо вмовляти й просити мені набридло.

Та чи й було те кохання? Мені важко дати відповідь на це питання. Коли дивлюся на батьків, впевнений на сто відсотків, що то справжнє кохання. Жодного разу я не чув, щоб вони серйозно сварилися чи не розмовляли одне з одним. Коли ми почали зустрічатися з Мірандою я сподівався, що в нас теж будуть міцні стосунки, та зараз ці відносини тільки на психіку давлять.

Тіна тріщала без угаву весь вечір, розповідала яка у нас буде чудова подорож і які місця ми обов'язково маємо відвідати. Мені б її запал, бо пертися на автівці в таку далечінь не було моєю мрією. Після вечері вона вмовила Деймона поїхати з нею в клуб, а я зібрався додому.

— Майку, в тебе все добре? — запитав батько.

— Так, просто втомився.

— А чому Міранди не було? — приєдналася до розмови мама.

— Давайте не будемо підіймати цю тему, — відповів на запитальні погляди батьків. — Все складно. Я поїду, зранку маю багато справ, потрібно вирішити купу питань перед поїздкою.

— Якщо потрібна допомога… — починає батько, та я перериваю.

— Ні, сам впораюся, в тебе своїх справ вистачає.

— Заїдеш після подорожі? — запитує мама на порозі будинку.

— Постараюся, — цілую маму, обіймаю батька й прямую до автівки. За спиною чую голос мами:

— І в кого він такий самостійний?

— Звісно, в мене, — відповідає батько.

Насправді не такий вже я самостійний. Тільки два роки минуло, як я відкрив свою власну фірму відокремившись від батька. Хоча в тій самій будівлі тільки на останньому поверсі. Ми типу партнерів зараз, але маю ще багато чому повчитися, бо батько для мене завжди був прикладом і доведеться докласти чимало зусиль щоб досягти такого ж рівня і поваги від конкурентів, які має він.

У квартиру заходжу втомлений і злий. На телефоні мільйон повідомлень від Міранди з незрозумілим змістом, мабуть, знову випила. Чому батьки не реагують на її потяг до спиртного? Не маю жодного поняття. Може, вона так до них прислухається, як і до мене?

Вимикаю телефон й лягаю спати, завтра ще купу справ потрібно вирішити перед виїздом.

На диво, Міранда з легкістю погоджується їхати в Монтану і я зітхаю з полегшенням, що скандалу не буде. Та рано радів, бо поки ми їхали вона зіпсувала настрій всім, навіть Тіні, яка була безмежно щасливою від подорожі. До місця добираємося заморені й голодні. Добре, що хоч маєток я забронював заздалегідь, бо довелося б ще вночі шукати готель по всій Гелені.

Заїхали в якесь кафе по дорозі, щоб перекусити. Та інтер'єр не обіцяв нічого хорошого від їжі в цьому закладі, тому ми з Деймоном замовили тільки каву, Міранда й каву не захотіла, а от Тіна не відмовила собі у морозиві. У них з мамою таємний клуб любителів морозива, вони можуть їсти його на сніданок, обід і вечерю.

— Скажіть, будь ласка, — звернулася вона до офіціантки, — чи не порадите ви нам екскурсовода?

— Тіно, це не найкраща ідея, — відповідаю сестрі.

— Так, — відповідає офіціантка, — в мене є знайома, яка займається цим.

Звісно є, тут і дурний побачить, що ми туристи й можна нам втюхати кого-небудь, щоб поводив нас там, де ми й самі можемо походити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше