РОЗДІЛ 8. Іноді находить

РОЗДІЛ 8. Іноді находить

Крайс стояв в холі другого поверху біля вікна, через яке добре проглядалася галявина, де дівчата тренувалися кататися на зебрах. Коли брат підійшов до нього, єдиною нареченою, що наважилася осідлати смугастого коня, була Агнеса. Руденька претендентка гордо гарцювала по колу, тоді як інші дівчата стояли осторонь і спостерігали.

— Відчайдушна мала, — прицмокнув брат. — Гарна! Як вважаєш?

І додав з посмішкою:

— Це я про дівчину, не про зебру.

— Вони обидві нічогенькі, — погодився Крайс.

Брат засміявся. Потім запитав:

— Цікаво, хто наважиться наступною?

Наступною виявилася Барба. Скориставшись допомогою Агнеси, юна блондинка заскочила в сідло.

— Отакої! Не очікував від красунечки такого героїзму. Слухай, а вона теж нічого, — брат схвально кивнув головою.

Слідом за білявою красунею зважилися осідлати своїх зебр і інші. Брат захоплено стежив за ходом тренування, весело коментуючи те, що відбувається. Потім поцікавився:

— А де ще дві дівчини?

— Зурім всередині зебраріума. А сьома претендентка, Сапфіра, поки участі в конкурсах не бере, іще не одужала.

— Що каже лікар?

— Лікар вважає, що пацієнтка скоро одужає. Причина хвороби — банальна: стрес від переміщення в інший світ.

— Призначив якесь лікування?

— Жодного. Лише постільний режим. Від ліків Сапфіра відмовилася. Вона сама лікар. Каже, що в її випадку препарати не потрібні.

Увага брата знову зосередилася на галявині:

— Дивись, Зурім нарешті вийшла надвір. Дивна дівчина, — чи то з осудом, чи то з захватом видихнув він. — Найкрасивіша з усієї сімки і найзагадковіша. Щось мені підказує, з нею можуть бути проблеми.

Крайс був частково згоден із братом. Зурім володіла природним магнетизмом. Її красу неможливо було не помітити. Вона притягувала погляд. Розбурхувала уяву. Але от щодо проблем — тут можна посперечатися. Східна красуня здавалася лагідною і сором’язливою. Які з нею можуть бути проблеми?

— Хто може завдати клопоту, так це, скоріше, та, що з Землі, — поділився Крайс своїми побоюваннями.

— Яка очіпок задом наперед носить? — розсміявся брат.

— Угу. І справа не лише в очіпку.

Крайс, ясна річ, зауважив, яку зебру вибрала Глафіра. Навіщо їй знадобилася норовиста тварина, залишалося тільки здогадуватися. Тому він уважно стежив за розвитком подій. Брат же, навпаки, раптом перевів погляд з наїзниць на Крайса:

— А що це у тебе з вуха стирчить? — поцікавився він і потягнувся рукою.

Крайс посміхнувся:

— Земний музичний інструмент.

Він вийняв один навушник і прилаштував у вухо брата. Той завмер:

— Ого!

На обличчі відобразився фонтан емоцій.

— Знаю, вражає, — з розумінням кивнув Крайс.

Втім, незабаром йому стало не до музики — події на галявині почали розвиватися стрімко і зовсім не так, як планувалося.

— Дідько! — смачно вилаявся Крайс, — вони ж так шиї собі позвертають!

І стрімголов помчав до виходу з палацу.

Падіння двох дівчат з зебр стимулювало у Глаші інтенсивну роботу мозку. Якщо те ж саме станеться з Зурім, то більше східну красуню вже точно в сідло не затягнути. А падіння трапиться неминуче, якщо терміново щось не зробити, тому що з кожним колом брудершафтної їзди сили Глафіри вичерпувалися, і керувати одночасно двома зебрами ставало все важче.

На щастя, конячка, на спині якої сиділа Зурім, похитала головою і рятівна жовта косичка, яка означала команду «стоп», перекинулася на ближню до Глафіри сторону. Якби лише змусити свою вісімку переміститися якомога ближче до трієчки.

Глаша натягнула потрібну косичку і прошепотіла:

— Нумо, зебруля, давай.

Конячка послухалася. І чому її вважають норовливою? Тепер між двома зебрами відстань була не більше кількох долонь. Глафіра сильно подалася вліво і змогла-таки схопити жовту косу. Одночасно спробувала вирвати зелену з рук Зурім. Ура! Вийшло! Зебра східної красуні з бігу перейшла на крок і плавно зупинилася.

Конячка ж Глаші продовжувала жваво скакати, і це було дивно, бо щойно трюк по зупинці зебри Зурім був успішно виконаний, Глафіра смикнула за жовту косу і власного скакуна.

Глаша повторила рух ще кілька разів, але зебра команду «стоп» не сприймала. Схоже, її взагалі почали дратувати вказівки наїзниці. Вона перестала хоч якось реагувати на «косичне» управління і, набравши значну швидкість, кинулася до паркану.

В голові спливли слова Крампія: «Загалом, вона мила. Але іноді на неї щось находить». От воно, це «щось», мабуть, і найшло. Як зупинити зебру, яка увійшла в такий особливий стан, Крампій не розповів, а єдине, що підказували інстинкти — пригнутися до тварини, що Глаша і зробила. Вона обхопила конячку за шию і спробувала стати з нею єдиним цілим.

Веселий рожевий парканчик, висотою близько півтора метри, невблаганно наближався. Рожевий колір завжди асоціювався у Глаші тільки з хорошим, і це вселяло надію, що він не стане причиною поламаної шиї і на цей раз. Зебра злетіла в повітря і під панічний вереск дівчат-претенденток дивовижно легко перестрибнула перешкоду.

Опинившись за парканом, вісімка припустила ще швидше. І Глаші нічого не залишалося, як щосили стискати шию тварини, щоб не впасти. Насолоджуватися видами околиць у такому стані, ясна річ, було неможливо, хоча Глафіра і підозрювала, що перед нею відкривалися пейзажі невимовної краси. Єдине, що встигла помітити — безкраї зелені луки і поселення на горизонті.

Мабуть, цей заспокійливий вид мав несподіваний позитивний вплив на підсвідомість, тому що через пару хвилин Глаша змогла придушити паніку і навіть спробувала змиритися зі своїм становищем: ну, подумаєш, скаче на божевільній зебрі незрозуміло куди. Але ж тварина рано чи пізно втомиться і зупиниться. Глафіра спокійнісінько з неї злізе і залишиться тільки знайти дорогу назад, до палацу — та й по тому.