РОЗДІЛ 32.2 Лопухова терапія

РОЗДІЛ 32.2 Лопухова терапія

Крайс вивів Глашу на невелику галявину і запропонував почекати на травичці, а сам заглибився в ліс. Повернувся хвилин через п'ять з оберемком величезного листя. Рослина нагадувала звичайний лопух, але мала білі і фіолетові плями.

Крайс присів на траву поруч з Глашею.

— Це робиться ось так.

Він взяв один лист, ретельно розтер його в долонях, а потім повільно провів рукою по передпліччю Глаші.

— Легше?

Ну як сказати? Печіння вщухло, але замість нього хвиля інших гострих відчуттів накрила з головою. А Крайс вже піднімався вище по руці, дійшов до плеча. Акуратно, одними пальцями провів по ключиці, а потім знову всією долонею по вигину шиї. Так ніжно. Ще й легенько подув. У Глаші подих перехопило.

— Я зрозуміла, як це робиться, — Глафіра відчайдушно намагалася повернути холоднокровність.

Реакція тіла на дотики Крайса її лякала.

Вона трохи відсторонилася від нього. Взяла лист лопуха, розім'яла і почала натирати ділянки шкіри, де печіння відчувалося найбільш сильно.

Крайс мовчки спостерігав за її діями. Дивився так дивно. Зазвичай іронічний погляд на цей раз був серйозним.

— А ви чому не застосовуєте цей ваш чудо-метод? — спробувала говорити глузливо Глаша. — Ви ж теж обпеклися. Чи на вас осот не діє?

— Діє, — Крайс не зводив погляду.

— Ось тут, — вона вказала на плече, — почервоніння. Пече?

— Пече, — одними губами відповів він.

Глаша обережно доторкнулася до опіку і легенько провела рукою. Крайс із шумом втягнув повітря. Його долоні пройшлися по її руках. Він різко притягнув Глашу до себе. Притиснув до гарячого напруженого тіла і накрив губи поцілунком.

Земля пішла з-під ніг. Ураган божевільних почуттів змусив відповісти на поцілунок. Хотілося, щоб ця солодка мить не закінчилася ніколи. Чому це відбувається, і як до цього ставитися, Глаша подумає потім. А зараз переривчастий подих Крайса, скажений стукіт його серця, який крізь тонку тканину топіка відчувався, як власний, збивали всі думки.

Крайс відсторонився на секунду, щоб заглянути в очі. Страшно подумати, що він там прочитав. Потім знову притиснув до себе. Його рухи були рвучкими, нетерплячими і жадібними, ніби він довго стримувався, але, нарешті, дав волю почуттям. Його теплі губи торкнулися скроні і пішли далі вниз. Він поцілував шию. Ще і ще. Гаряче дихання обпікало. Потім знову припав до губ. Це був довгий поцілунок. Дуже довгий. Тягучий. Хотілося, щоб він тривав ще і ще… вічно…

Але дещо завадило. Величезна чорна ворона приземлилася праворуч від Глафіри і голосно каркнула. Несподіваний звук змусив Глашу здригнутися і різко відсторонитися від Крайса. Він випустив її з обіймів неохоче.

Цей нахабний птах повернув у реальність, змусив мозок включитися. Хто його просив? Глаші і з відключеним мозком було непогано. Взагалі-то, до цього моменту вона ставилася до ворон позитивно, вважала їх розумними птахами, але вчинок конкретно цієї особини надовго зіпсував ставлення до них. Хоча до чого тут перната? Вона всього лише перервала те, що хоч і було запаморочливо приємним, але абсолютно нерозумним. Адже Глаша не просто з далекого міста чи з далекої країни. Це було б ще півбіди. Між містами і країнами їздять потяги, літають літаки. Вона в Дарліті, паралельному світі, який за кілька тижнів покине назавжди. І якщо вже їй трапилося закохатися в місцевого хлопця, хоч і давала собі установку не робити цього ні в якому разі, так треба хоча б не погіршувати становище такими от сумнівними лопуховими процедурами з неадекватним побічним ефектом. Чим сильніше розгориться почуття, тим гірше буде потім. Найрозумніше в її ситуації — триматися якнайдалі від цього хлопця, що сидить зараз поруч і продовжує дивитися так, що мурашки по шкірі.

Крайс перевів погляд з Глафіри на ворону. Хотілося прибити дурну пташку. Якби не вона, то він до сих пір тримав би Глашу міцно притиснутою до себе і продовжував цілувати, втрачаючи глузд. Крайс давно мріяв про це. Уява послужливо малювала звабливі картини, але він старанно гасив полум'я. Переконував себе, що минеться. Не варто захоплюватися дівчиною, яка рветься додому, яка через пару тижнів зникне з життя назавжди. Але Глаша не та, про кого можна перестати думати. Не та, кого можна не помічати. Вона ураган, цунамі, торнадо, і хочеться зануритися з головою в цей божевільний вихор. Вона свіжий безтурботний вітер, і хочеться ковтнути цієї п'янкої свободи. Вона та єдина, яку можна шукати все життя і не знайти. Але Крайс знайшов. Ось так от зрозумів в один прекрасний момент, що інші йому не потрібні. Ну і що, що вона чути не хоче ні про якого принца. Він буде боротися. Одного разу вона розповіла, як в її рідному світі поводяться хлопці, якщо закохалися. Вони домагаються уваги своїх жінок.

— Ти мені подобаєшся, Глашо, — тихо сказав Крайс. — Ти особлива.

Від його низького голосу, і від того, що він вперше звернувся на «ти», по тілу Глафіри прокотилося тремтіння. Хотілося відповісти, що і він їй подобається, відігнати нахабну ворону і продовжити з того місця, на якому зупинилися. Але Глаша мужньо придушила порив. Якщо Крайс теж захопився, тим паче треба зменшити запал. Інакше і йому доведеться страждати при розставанні.

— Нам не варто більше повторювати подібне, — строго сказала Глафіра. — Якщо принц Ендрю побачить або хтось йому донесе, мене за порушення договору відправлять на півроку чистити стайні, а вас звільнять. Я, взагалі, дивуюся, як Його Світлість довірив вам проведення конкурсів та спілкування з його нареченими.

— Навряд чи ти боїшся гніву Ендрю, — похитав головою Крайс. — Причина в іншому. Я тобі подобаюся, але не настільки, щоб залишитися в Дарліті, вірно?

Глаша підбирала слова для відповіді, але Крайс приклав палець до її губ:

— Тс-с. Нічого не кажи. Ми це виправимо.