Дитина від батька мого чоловіка

Розділ 7

У словах Льоші безперечно є сенс. Я майбутня мати і маю насамперед враховувати потреби дитини. Вагітність, правильне харчування, пологи – це все потребує фінансів. Коли так міркую, почуваюся справді продажною дівкою. Адже я з ним по любові, а не через гроші. І все, що Влад робив, я вважала щирим проявом уваги, а виявляється, він так розплачувався за...

Стискаю в руках ковдру. Закриваю їй собі рота, щоб не завити в голос. Льоша залишився у мене, розташувався на дивані, побоявся залишати одну. Я не хочу завдавати йому зайвих переживань своєю черговою істерикою. Йому рано вставати завтра, хай хоч він виспиться. Мені вже точно не заснути.

Можу скільки завгодно міркувати, прораховувати свої дії, тільки я не уявляю, як спілкуватимуся з Владом, знаючи, що між нами кам'яна стіна. І водночас ми з ним пов'язані дитиною на все життя. Чи не страшніше у світі катування, любити того, хто ніколи не буде твоїм?

Адже він не розповідав історію, що з дружиною у них все йде до розлучення. Як це зазвичай буває у подібних ситуаціях. Ні, навпаки, підкреслив, що його все влаштовує. Його влаштовує! А мої почуття до уваги не треба брати... Навіщо? Підлий егоїст. Я можу вигадати хоч сотні образ для нього, тільки суті це не змінює, я загрузла в цьому болоті. Виходу поки що не бачу. Куди не глянь, суцільний глухий кут.

На світанку Льоша пішов. Я чула, як він збирається, робить каву. Не вийшла до нього. Нема бажання нікого бачити. Хочеться сховатись у дальній кут і зализувати там свої рани.

О сьомій ранку Олексій дзвінком нагадав про інститут, і щоб я не надумала сидіти в чотирьох стінах. Дбайливий. Завжди такий. Коли нам не було що їсти, він свій шматок хліба мені віддавав.

Інститут для мене – це шлях у майбутнє. Навчалася я завжди із задоволенням. Тільки чи можу я тепер закінчити? Дуже сумніваюся. Навіть у цьому питанні я повністю залежу від Влада.

Неймовірних зусиль мені коштує зібратися. Рутинні збори даються насилу. Я повністю розчавлена, а треба бути сильною. Зараз для мене недозволена розкіш потопати у жалі до себе.

На першу пару я все ж таки не потрапила. А ось решта пройшла як у тумані. Я рухалася, щось говорила, писала конспект, але цей час геть-чисто стерся з пам'яті. Після занять я пішла звичним маршрутом, за поворотом на мене чекає чорний джип. Перший порив - з усіх ніг помчати геть. Бігти від нього якомога далі. Але я слухняно, як ягня на заклання, йду до автомобіля, відчиняю задні двері і прослизаю всередину. У ніс відразу вдаряє улюблений гіркуватий запах. Серце, як загнаний птах, б'ється як в клітці.

- Привіт, Ілоно, - він сидить на задньому сидінні. Перегородка відсікає нас від водія.

- Привіт, - відвертаюсь до вікна, не хочу на нього дивитися. А так тягне повиснути на шиї, обсипати обличчя поцілунками. Порив душі, серце ще не вірить. Не може змиритися з плачевним фіналом.

- Погано виглядаєш, - проводить рукою по моїй голові, змушуючи здригнутися від теплих дотиків. Повітря в автомобілі миттєво розпалюється. - Бліда, круги під очима, - пальці гладять мою шию, владно, наче досліджує свою територію і при цьому ледве торкаючись, - Безсонна ніч дається взнаки, - остання фраза б'є холодом, вловлюю нотки люті.

- Дивно, так, що вона була безсонною? - Відповідаю в тон йому, - Після вчорашніх новин, що ти очікував?

Бере мене за підборіддя, розвертає до себе, чіпко впивається в мене очима. Тримає поглядом так, що навіть моргнути не дозволяє. Карі очі перетворюються на чорний вир, погляд як диявольська прірва засмоктує, поневолює. І там, на дні чорної безодні, за неприступністю та холодом, палає справжнє пекло. Я відчуваю те, чого раніше ніколи не відчувала, наче ось зараз торкаюся його душі, пробираюся через товщу льоду щоб на мить побачити його справжнього. Там глибоко всередині ховається щось рідне, ніжне і божевільне за своєю руйнівною силою.

Влад цілує мене. З жадібністю та відчаєм. Притискає до себе. Тож відчуваю кожен удар його серця. Воно б'ється назустріч моєму. Нічого немає крім його вимогливих губ. Різко відпускає мене.

- Саме цього й чекав, Ілоно, - каже, немов випльовує слова. На моїх очах знову обростає крижаним панциром.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше