Розділ 47

Удар… точний… сильний… нокдаун.

- Ти так її любиш? – питаю глухо, голос тріснув разом із слабкою надією, що все ще можливо…

- У неї душа поламана, вона живе в коконі зі свого болю, але при цьому вона пожертвувала всім, щоб бути зі мною. Єдина не відвернулася, коли тренер і так звані друзі викреслили мене зі своїх радарів. Збитий льотчик, я не вписувався в їхні повні перспективи життя. А Ілона ... - голос сина дзвенить, - Слабка, тендітна, вона боролася за мене як левиця ... Взагалі, не має значення винна вона чи ні. Я буду поруч із нею і завжди підтримаю та прийму її.

Син каже уривчасто, хапаючи ротом повітря, ніби задихається. Стільки у ньому запала, щирості. А я розумію кожне слово, пропускаю через себе. Ця сповідь сина дорого коштує. Він відгородився від мене, а зараз розкриває душу. І його одкровення рвуть мене на частини, відкривають просту істину – я мушу піти у тінь. Не маю права лізти та заважати їм. Потрібно настати на горло своїм почуттям, задушити їх.

Синок ми з тобою любимо одну жінку... і це... напевно, одне з найскладніших випробувань у житті. Коли між рідними встає одна-єдина, коли ти маєш зникнути, а все всередині противиться цьому. Кричить: «Життя без неї неможливе!».

Але це не так. Адже я жив ці роки без Ілони. Швидше існував. Але це не має значення. Доля подарувала мені Дениску. Я маю Марка. Діти сенс існування. А особисте життя, настав час поставити на ньому жирний хрест.

- Марк, я сьогодні завтра впритул займуся справою Ілони. Дочекаюся лікаря і на вихід. І тебе на ноги поставимо. Все буде, сину, - підбадьорливо посміхаюся, а нутрощі скручуються в тугий вузол.

– Я намагався вибити зустріч із нею. Але там слідак якийсь непробивний. Ще весь інет перелопатив у пошуках адвоката, але на нормального фахівця потрібні бабки і не малі. Тому я подумав ... - губи тремтять, очі бігають, розпач, розгубленість, він не знає, за що братися, але чудово розуміє, що якщо не втрутитися Ілону запроторять до в’язниці.

- Сергій Дунаєвський я його знаю. Десять років тому доля нас звела в одній гарячій точці. Я йому не дзвонив, особисто хочу зустрітися, - кажу і бачу, як в очах сина спалахує надія і радісно з одного боку, що хоч говорити почали, а з іншого - біль, неправильний, ганебний і впоратися з ним неможливо.

Немає кнопки, яка може емоції вимкнути, адже у солдата вона має бути, інакше не вижити. Довгий час я думав, що вона в мене є. На жаль, Ілона перевертає світ, змінює все, і цьому неможливо чинити опір.

- Тобто, йому можна заплатити? Домовитись, щоб він її відпустив? - Марк нервово облизує губи.

- Він мужик принциповий. Свого часу так боровся за правду, що посаду втратив. Тож підкуп тут не допоможе.

А сам думаю, що Сергій надто твердолобий. Якщо щось візьме собі до голови, то вибити це непросто. Та не вистачає йому чіпкості і скрупульозності слідака, може тому й на новому місці кар'єрними сходами ні на крок не зрушив. І хоч давненько ми не бачилися, але впевнений, що такі люди не змінюються.

— Значить, треба через його начальство йти, їм платити. Нехай дорожче, але результат того вартий, - у Марка краплі поту по лобі стікають.

- Я більше зацікавлений розплутати цю справу.

Чуйка в мене, що все набагато глибше, ніж здається на перший погляд. Мені потрібна ця правда. Марк же скисає, згасає, опустив голову.

- Це небезпечно... Влад. Ти своїм розслідуванням, тільки відсічеш їй усі шляхи на волю. Моя думка, треба домовлятися, платити, відмазувати. Тому й сказав, витрачай усі гроші на це, я обійдуся без операції. Іди до верхівки, у тебе ж зв'язки є, я знаю. Впевнений ті зможеш домовитись.

- Стоп, - хитнув головою. - Ти вважаєш її винною?

У відповідь мені дуже важкий подих.

- А якого вона поперлася до цього Олексія... Я з ним знайомий... був. Вони не були коханцями, ну… – закушує губу, – Наскільки я бачив… А тут Ілона зривається вночі і летить до нього на зустріч, навіщо? Я багато думав… вони знайомі з дитинства, багато що разом пройшли, їх могли пов'язувати якісь секрети, щось не поділили… А вона… - заплющує очі, мотає головою, - Нерви могли здати… Ілона так і не оговталася від смерті дитини …

Мене як струмом пронизує. На ліжку підкидає, очі розширюються так, що ще трохи і з орбіт виваляться.

- Як… як ти сказав? – не впізнаю свого голосу. Ледве стримуюсь. Як упоратися з собою? – Дитина…

- Ілона втратила сина… - дивиться на мене здивовано, не вдалося мені свою реакцію приховати. Занадто великий шок.

- Вона зробила аборт? - Намагаюся з'ясувати подробиці.

- Аборт? Реально Влад? Ти думаєш, що вона здатна на таке? – дивиться на мене, як на психа. - Вона б будь-кого за свою дитину загризла. Ти її просто не знаєш.

А й справді виявляється… не знаю… Заплющував очі на очевидні речі…

- Як це сталося? Коли?

- За кілька років до нашого з нею знайомства. Вона подробиці не розказувала. Знаю, хлопчик помер одразу після народження. І вона ледве в себе змогла прийти, та й то не до кінця…

– А батько дитини хто? – у роті пересихає, голос скрипить.

- Якийсь одружений мужик, - Марк зневажливо кривиться. Потім дивиться на мене уважно, підозріло. – А ти чого розпитуєш?