Дитина від батька мого чоловіка

Розділ 56

- Сергію Івановичу, це Ілона… я підозрювана… і… - запинаюся, емоцій так багато, що слова застрягають у горлі. Долонь спітніла, насилу утримую телефон.

- Я знаю, - перебиває мене.

- Не можу додзвонитись до Владислава… і подумала, можливо… вам щось відомо? Мені нікому більше зателефонувати.

- Так ... не переживайте, він просто зараз поза доступом. Я все тримаю під контролем. Можу вас привітати, звинувачення повністю з вас знято, - голос звучить стомлено, і ніби він підбирає слова… шкірою відчуваю щось недомовляє.

- Будь ласка! Прошу вас, поясніть, що там трапилось! – випалюю, ковтаючи гіркі сльози.

- Не хвилюйтеся. У вас зараз проблем достатньо. А до вашого повернення все вирішиться тут. Владислав як тільки зможе, вийде на зв’язок. У Вас все нормально?

- У нас так… але… Влад…

- Ілоно Дмитрівно, все під контролем. Не хвилюйтеся. А зараз перепрошую… справи, - і відключається.

Таке відчуття, що хотів якнайшвидше відв'язатися. Причому він чимось стурбований. Мені треба вилітати! Негайно туди! Серце так болить, так стискається, чує лихо.

- У нас чудові новини! - Мої роздуми перериває лікар.

- Так? - піднімаю голову і не бачу його. В очах обличчя Влада, розмите сльозами.

Він мені щось каже. А я не можу вловити суть. Сфокусуватись. Знову веду себе неправильно. Адже у Марка такий складний період.

- З вами все в порядку? Не хвилюйтесь так! Прогнози дуже оптимістичні! - лікар вирішив, що я за чоловіка хвилююся ... Так правильно. Так має бути… Але не в моєму житті.

Марк задоволений. Він вірить, що ще трохи і ходитиме. І я вірю, тільки думки не з ним.

Два дні я розриваюсь. Знову набираю слідчого. Одні й  ті самі фрази, нічого конкретного. А раптом якщо зірвусь, полечу назад, то там Дениску чекає небезпека? Адже хтось підставляв мене. Вороги Влада можуть ударити по його синові. Та й Марк… як його одного залишити? Ось-ось уже маємо робити операцію.

Я залишаюся... з ненавистю до самої себе, з дикими муками совісті. Варюся власному внутрішньому пеклі. Мені допомагає лише Дениска. Маленьке сонечко однією усмішкою повертає до життя. Весь вільний час намагаюся з ним проводити. Хоч його й не так багато. Марку зробили операцію і щойно його перевели до звичайної палати, я не відходжу від нього. Вловлюю найменше бажання.

Лікар каже, що все пройшло більш ніж успішно. Організм здоровий, сильний і є велика ймовірність, що він ходитиме. Звісно, ​​про футбол доведеться забути. Тож я, можна сказати, поставила хрест на його мрії, на справі всього життя. І цієї провини мені ніколи не виправити. Допомагаю чоловікові як можу. Навіть читаю книги вголос, бо саме це його заспокоює. А як маю декілька вільних хвилин, біжу до Дениски і відводжу душу. Я шалено сумую за малюком, постійно ловлю себе на думці, де він, як він, і це дивне почуття… що не можу без хлпчини. Він так міцно пустив коріння в моє серце, що я не уявляю, як зможу піти… як не бачити його усміхненого личка, не чути дзвінкого сміху…

Влад… про нього теж не забуваю. Через кожні два дні дзвоню слідчому. Це в мене перетворилося на своєрідний ритуал.

- Сергію Івановичу, вибачте, це знову я, - зітхаю. Минуло два тижні, і весь цей час я як на пороховій бочці. Серце не відпустило, з кожним днем ​​все сильніше болить. Погані передчуття лише зростають.

- Так... як там у вас... - він сьогодні, здається, ще більш стомлений, ніж зазвичай.

- У нас все добре. Марк дуже швидко одужає. А я не можу собі місця знайти! Я більше не можу жити в темряві! Адже я знаю, щось трапилося... Будь ласка...

Відбулося лихо, я не сумніваюся ні на грам. Влад би у будь-якому разі зателефонував довідатися як сини. А тиша від нього, вказує лише на одне…

- Ілон… я не…

- Ви розумієте, що відсутність інформації, вона зводить з розуму! - кричу, вже не володію собою.

- Влад у комі. Я не казав, щоб не турбувати вас, - випалює і затихає.

А в мене відчуття, що прогримів оглушливий постріл, прицільно, прямо у серце.

Два тижні, він там лежить один... безпорадний... Ні... він не може піти... Не дозволю...

Як я збиралася, що говорила Марку. Як домовлялася з медсестрами про його догляд – це все стерлося с пам’яті. Вилетіла того ж дня, разом із Денисом та нянею. Влад, дочекайся мене, коханий…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше