Дитина від батька мого чоловіка

Розділ 64

Вони притягли мене до якогось занедбаного будинку за містом. Я намагалася кричати, але мені заклеїли рота. Між собою викрадачі спілкувалися лайливо, обговорювали якісь свої справи. Я не вникала у розмову. Паніка мене паралізувала. Дениска… синку… як тобі допомогти? Як утекти від них?

І нічого на думку не спадає. Мене пристебнули кайданками до батареї. Рот так і не розклеїли. Пішли надвір. Мені чути їхній сміх. А я згоряю від страху та невідомості. Влад повинен зрозуміти, що зі мною щось не так. Мій телефон зламали ще у машині. Тільки на коханого надія. Самій мені не вибратися.

Не знаю, за скільки часу з'явився Марк. У цій затхлій кімнаті наодинці зі страхом секунди тягнуться як вічність. Але я чую головне – голос свого сина.

- Денисе, це мої друзі. Вони відвезуть тебе до озера. Там така краса. А я заберу Ілону і ми скоро до вас під'їдемо, - каже таким звичним веселим голосом. Як тоді… при нашому знайомстві… коли він здавався таким добрим та лагідним.

Єдиний позитивний момент – Дениска не наляканий. Здоровий. Але… підозрюю… доброта Марка – це лише маска. Короткочасна та наскрізь брехлива. Як я не змогла зрозуміти з ким жила? Якщо він знав про мене та Влада навіщо цей шлюб? У мене немає відповідей, і логічний ланцюжок не складається.

Чую звук автомобіля, що від'їжджає. А за кілька хвилин Марк з'являється на порозі.

Куди вони повезли мого сина? Що з ним зроблять? В очах більше нема сліз. Страх, я змогла його приборкати. У голові пульсує одна думка – я не повинна його злити. Навпаки, приспати пильність. Нехай мене розв'яже, а далі... не знаю, що далі. Але краще спокійний псих, ніж агресивний. Треба дізнатися про все і шукати шлях до свободи.

- Попалася, пташка, - регоче, спеціально використовує прізвисько, яким мене Льоша називав.

Я спокійно знизую плечима, качаю головою, даю зрозуміти, що відповісти йому не можу. Головне - приборкати емоції, не показувати, скільки люті клекоче у мене всередині.

– Я зніму скотч. Тільки без дурниць. Почнеш кричати, один мій дзвінок і Денис… загалом… ти мене зрозуміла, - спираючись на палицю, підходить до мене.

Киваю. Ні. Кричати в мої плани не входить.

Здирає скотч. Різко, зло.

- Марку, навіщо? - У роті пересохло, губи поколює, кажу хрипко, тихо.

- Ти все зіпсувала. Звідки, драна курка, ти впала на наші голови? - кульгаючи прямує до драного крісла. Падає в нього з подихом полегшення, не звертає уваги на бруд та зіпсований одяг. Після операції йому ще тяжко ходити. Це не награне.

- Що я зіпсувала? Марку, поясни мені. Я не розумію нічого. Ти знав, що я колишня твого батька, і все одно запропонував мені вийти за тебе? Вибач, але в мене твої дії не вкладаються в голові, - я говорю дружелюбно. Мені це коштує неймовірних зусиль, але він повинен розслабитися, втратити пильність.

Сподіваюся, доки я тягну час, Влад мене знайде. Мусить знайти! Він же до Сергія Івановича поїхав! Разом вони повинні зрозуміти, що й до чого.

- Ти занадто тупа щоб в’їхати. Тільки нити й можеш. Світлана, вона інша, вона боєць, а ти ганчірка. Не розумію, як мій триклятий тато міг проміняти її на тебе. Хотів зрозуміти, випробувати тебе, але ж ти коза вперта, - скрипить щелепами.

- Ти закоханий у Світлану? - висловлюю найбільш очевидний здогад.

- Ні, ідіотко, - регоче. – Зі Світланою у нас особливий сорт ненависті, який дозволяв довгий час дуже плідно співіснувати. Але вона заслуговує на мою повагу. Багато чого собі відвоювала. Жаль, наприкінці нерви здали, багато дурниць наробила. За що й поплатилася.

- Не розумію ... ти ж в іншій країні жив ... - його відповіді поки нічого не прояснюють.

- Це я потім виїхав. А все почалося з того, як я застав Світлану в гаражі. Вона старанно намагалася зіпсувати машину моєї матері.

– І що ти зробив?

- Кілька фоток на телефон, - відповідає таким буденним тоном, що мені стає погано.

- Тобто ти знав… що твоя мама, - горло стискає спазм, я не можу сказати жодного слова.

- Так, Ілон. Знав. Обійняв маман на прощання і відпустив у добрий шлях, на той світ. У тандемі з татом вони мене добряче втомили, найжорстокіший контроль, - хмурить брови. - Я іншого життя хотів. А моя манан була правильною до оскомини. Жити мені заважала.

Я тільки мотаю головою. І намагаюся, щосили намагаюся нічого не ляпнути. Він почав говорити, і я не можу перервати потік цих одкровень. Слухатиму все… і усвідомлюватиму, що переді мною і не людина зовсім, а пекельна істота.

- Ну… ти ще врахуй, я тоді шмаркачом був. Зараз би інакше вчинив, - підморгує мені. Він реально не бачить нічого поганого у своїх вчинках. - Може б і пожила моя стара матуся, - сміється, шалено задоволений собою.

- І коли все сталося… - заплющую очі, не дозволяю люті вийти зовні, - Ти став шантажувати Світлану?

- Спочатку по дріницях. Гроші на розваги просив. Я думав, що батько захлеснеться у своєму горі, ну або захопиться Світланою і від мене відчепиться. Але він вирішив, що тепер має стати мені і батьком, і матір'ю, і ще сильніше оточив мене увагою, - засовує два пальці в рот, імітуючи блювотні позиви. – І я зрозумів – треба валити. Світлана і тут мені допомогла. Розіграли все як за нотами. Але платити їй довелося більше. Від батька я гроші вирішив не брати, навіщо, якщо мачуха про все подбає. А так не дає бабок і спитати з мене не може. Вважай, я відвоював свою свободу. І як розумієш, мені було вигідно, щоб Світлана залишалася при батькові, щоб потік її платежів не переривався.

- А тут на горизонті з'явилася я… - я все ще не вірю, що це каже людина, яку я вважала за друга. Що такі речі взагалі можна говорити з самовдоволеною посмішкою на обличчі.

– Я будував кар'єру, налагодив своє життя. А тут так, прилетіла пташка, яка могла послати за вітром усе. Зруйнувати ідеально налагоджену схему. Якщо тато викине Світлану, то мені доведеться просити у нього грошей. Приповзти та визнати, що я не можу впоратися сам. Знов бути залежним від нього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше